Пані Наталя мешкає в одному з гуртожитків, що перебували в епіцентрі ракетного удару по Дніпру, який стався вдень 24 червня. Жінка досі перебуває у шоковому стані. Каже, їх з родиною врятували Боже проведіння та правило двох стін, яким того рокового дня не вони знехтували. Під час "прильоту" втрьох якраз були вдома.

– Були ми вдома. Слава Богу, я цього дня на роботу не пішла. Працюю там, де «прилетіло». Мене Господь Бог залишив вдома. Під час повітряної тривоги були в коридорі. З кімнати все на відстані 11 метрів летіло на мого чоловіка. З кухні – на мене. Посередині між нами на табуреті сидів наш молодший син. Ми його собою прикривали. Йому 15-тий рік. Ми без вікон, без дверей залишилися. Головне живі. Якесь передчуття, що щось може трапитися, було. Я повинна була йти на роботу. О 6:00 встала й збиралася на роботу. Одна півкуля говорила, потрібно термінову роботу робити, а інша – залишайся вдома. І я залишилася вдома. Я повинна була о 7:00 виходити на роботу. О 6:45 я вирішила, що на роботу не піду. Ближче до 11:00 почалася повітряна тривога. В мене телефон був у руках. Коли написали, що Дніпро в укриття, ми тільки встигли вибігти в коридор, як пролунав перший вибух. За ним другий більш потужний. Все на нас скло посипалося. Ми з чоловіком навіть табурети собі не встигли взяти. На один, той що завжди у нас стоїть у коридорі, сів син. Від першого вибуху більше дісталося чоловіку, бо все летіло на нього: уламки скла, гардини, міжкімнатні двері. Коли стався другий вибух, то на мене полетіло все з кухні. Відстань десь 4-5 метрів. Тож можна сказати, що правило двох стін нас врятувало. Отримали незначні подряпини, але це ніщо у порівнянні з загальною кількістю загиблих і  постраждалих від того російського терористичного акту. Тільки уявіть собі: одне вікно, трипакетне, добротне, й від вибухової хвилі його пошматувало на найменші уламки. Я досі, коли прибираюся вдома, бачу як блищить лінолеум на підлозі. Наче в порошок це скло стерло, – розповіла Наталя.

Нагадаємо, після терористичної атаки на Дніпро 24 червня мер Філатов наголосив на безпрецедентній кількості руйнувань, "яких місто ще не бачило за весь час повномасштабної війни". Й серед пошкоджених вибуховою хвилею у місті чотири гуртожитки, що стоять посусідству. Один із них Наталчин.

– У нас два корпуси п'ятиповерхівок. Це 169 квартир. Ще у нас два корпуси дев'ятиповерхівок. І ось на чотири корпуси в нас 340 квартир. Найбільше постраждали наші дев'ятиповерхівки. Особливо їх перший корпус,  бо він знаходиться найближче до траєкторії тієї вибухової хвилі,  що сталася після "прильоту". Так у них навіть винесло кухонні стіни. А вони ж із цегли. Зараз комісія робить обстеження, – уточнила жінка. Й додала, що вони з чоловіком нікуди не поїхали. Живуть у своїй кімнаті,  що на першому поверсі п'ятиповерхового гуртожитку. Удвох приводять все до ладу.

– Ми з чоловіком мешкаємо вдома. Молодшого сина забрали до себе друзі, а ми тут залишилися. Прибираємося. Спочатку не було ані води, ані світло. Воду вже дали. А світло сказали чекати тижні зо два. Нам "Житлосервіс-5" на кожний корпус кинув тоненький кабель,  щоб ми могли зарядити свої ґаджети та закип'ятити води. А нам друзі дали генератор і пальне для нього. Ми його економно використовуємо. По 4-5 годин на добу,  щоб продукти у холодильнику не зіпсувалися. Потім робимо велику перерву і знову вмикаємо генератор. А ще є акумуляторна лампа. Для освітлення оселі використовуємо її. Ще одну нам привезли, – розказує про вимушені спартанські умови Наталя. – А всі мої колеги, Слава Богу, живі. В робочому чаті вже з ними переписувалися. А в той роковий день вони перебували в адміністративній будівлі і звідти встигли спуститися до укриття.  Щоправда, двоє таки є травмованих. Тож їх у лікарні оглянули, надали їм допомогу й відправили на амбулаторне лікування додому. А ось наша адмінбудівля вигоріла вщент. Кабінет між теж вщент вигорів. Все це бачила з балкона нашого гуртожитку.

Замість вікна –ДВП лист. В ньому чоловік зробив отвір, замість кватирки. Зізнається,  була вражена кількістю дзвінків,  отриманих від друзів і старих знайомих. А також наданою допомогою.

– Коли стався цей "прильот", мені навіть зателефонували мої одногрупники, з якими ми двадцять років не спілкувалися. Цікавилися, як ми. Навіть не знаю, звідки вони мій номер дізналися. Але приємно було, що цікавляться, як ми. Що допомагають,  хто чим може. Ця підтримка дає сили далі жити, – зізнається дніпрянка.

Льоля Дніпровська