Театр Шевченка вражає кількістю прем’єрних вистав у 107 театральному сезоні. На Різдво шевченківці підготували для дітей святкову виставу-фентезі за мотивами казок датського письменника Ганса Крістіана Андерсона «Сни різдвяної ночі».

 Захоплюючий сюжет, неперевершена акторська гра, сучасні балетні номери та неперевершений вокал шевченківців в поєднанні з яскравими костюмами та декораціями подарували справжнє відчуття казкового різдвяного настрою.

 У глядацькій залі нема було де яблуку впасти – повний аншлаг! На прем’єрі побували журналісти Dnipro.press й поспілкувалися за лаштунками з її режисером-постановником Максимом Добролюбовим.

Максиме, вітаємо вас із прем’єрою. Це ви вдруге співпрацюєте із театром Шевченка. Цього разу взялися ставити казку для найвибагливішого глядача – малечі.

Що стосується вистави, то це такий експеримент. Ми вирішили трошечки помандрувати казками Ганса Крістіана Андерсона, не брати конкретну історію, а об’єднати декілька казок, попрацювати з іншою естетикою, додати більше музики. Такий фентезі-мюзикл. Дивлячись по глядачу, я думаю, що нам вдалося.  Діти – самий вибагливий глядач, тому їх важко обдурити. Треба бути дуже відвертими, шукати спеціальний підхід.

Ви в казки Андерсона внесли свої інтерпретації -  трохи змінили їх.

Так, у нас помінялась історія. У нас Крижана Королева. І Крижана Королева, вона викрадає… Гєрду. Й Кай відправляється на пошуки Гєрди разом з Оле Лукойле, зі своїм другом із дитинства.

І про ваш режисерський хід – інтерактив юного глядача з акторами на сцені.

Ви знаєте, зараз трошечки інший час. Інший час в тому плані, що маємо не тільки розважати, і об’єднувати, і давати можливість виходу емоцій. Тому ми і кричали, і мяукали, і тупотіли. Я вважаю, що це вдалося. Така певна синергія, і діти з акторами взяли участь у казці. І вони були разом один із одним. Не просто прийшов папа з мамою з дитинкою, а вони були одним цілим. Це, мабуть, головне зараз сьогодні, щоб діти не відчували якусь самотність й ізольованість. І казка цьому дуже допомагає: і казка, і музика. І це зараз, вважаю, надзавдання театру, як інституції гілки, яка не  тільки розважає, а яка і допомагає справлятися з сьогоднішніми реаліями. Хай діти знають, що театр – це казка, це живе спілкування і це радість не тільки від візуалу, а й ти можеш стати частиною казки.

Й справді центральна казка Андерсона залунала в неочікуваній інтерпретації. Змінилися акценти й власне її назва. Та від цього юним глядачам ще цікавіше було слідкувати за тим, що відбувається на сцені театру Шевченка.

Льоля Дніпровська