Для пані Юлії лялька - це проєкція людини, вона вірить в цей зв’язок. Вірить і в те, що коли щось лихе станеться з лялькою – то недобрий знак. Колись лялькарство врятувало душу майстрині, а сьогодні своєю творчістю вона рятує поранені душі інших людей, несе в світ красу і власний мистецький посил у Всесвіт.

Нещодавно ми розповідали про лялькову скульптуру «Дім», яка представляла Україну і наше Дніпро на міжнародній виставці у Празі. Сьогодні ми віртуально побували в гостях у майстрині у Гданську та поринули у магію її творчості. 

• Пані Юліє, розкажіть, чим займалися раніше, до захоплення ляльками? 

За освітою я фінансист. Більш ніж 25 років працювала за фахом, 16 останніх років мали з чоловіком власний бізнес. Ляльки для мене стали засобом гармонізувати внутрішній емоційний стан. В кризовий та важкий особистий період життя я побачила майстер-клас Марини Зиминої зі створення авторської ляльки. Потім було багато навчання та вчителів, я й сьогодні продовжую вчитися.  

• Що надихнуло Вас на створення першої роботи?

Я не можу сказати, що було натхнення. Скоріше був страшенний внутрішній біль, який я мала перетворити на щось, що мало форму…та могло висловлювати почуття Всесвіту, на відміну від мене.

• Як у Вас зазвичай виникають ідеї? 

Надихає мене життя. Це неймовірна глибина почуттів і вир емоцій, які виникають під час подорожі чи просто від нової прочитаної книги. Але більш за все надихають люди, їхні історії, які ти не вправі не розповісти. Це так захоплююче і ризиковано водночас, бо ніколи не знаєш, чи відчує глядач те саме, що й ти. Завжди є сумніви - чи вдалося реалізувати власну думку. 

• Розкажіть трохи про сам процес. Чи маєте Ви особисті правила чи традиції, якими керуєтеся під час створення нової ляльки?

Матеріал, з яким я працюю зараз – це Ладолл – щось на кшталт пап’є-маше. Паперова маса з додатками целюлози, яка застигає на відкритому повітрі. У моїй уяві лялька з’являється задовго до початку практичного втілення. Спочатку креслення з детальними розмірами, потім вирізання форми з пінополістиролу. Далі створюється чорновий шар маси, який має добре висохнути. Бо потім все зайве я маю прибрати з середини, тому що надалі там буде система металевих кріплень, яка зробить ляльку рухливою.

Збираю все до купи і починається найбільш творчий процес. Лялька отримує «очі», вона починає бачити світ і тут, починає «диктувати», чого саме хоче. Муляжним засобом робиться одяг, аксесуари. 

Від початку народження ляльки до її самостійного існування може пройти тривалий час, аж до року. Це пов’язано з технологією. Проте, на термін виготовлення впливає і мій особистий настрій. З цим зараз нелегко. Як і всім творчим українцям зараз. Через події в Україні нині не завжди майстри в ресурсі. А примусити себе працювати без натхнення практично неможливо. Та й не треба, бо лялька, яка народжується, дуже тонко відчуває настрій свого творця.

• Сьогодні Ви вже маєте за плечима 13-річний досвід лялькарства. Які досягнення маєте у своєму мистецькому кейсі? Який результат для Вас особливо цінний? 

На початку я не мала жодних художніх амбіцій, але згодом, як то кажуть, – відчула настрій. Я не маю фахової художньої освіти, тому для мене на якомусь етапі стало важливе визнання моєї роботи саме з художньої точки зору. Саме тому вирішила вступати в спільноту професійних лялькарів-художників – NIADA – національний інститут художників-лялькарів Америки. Аби отримати почесне членство, мені знадобилося два роки. Це був виклик для мене. Але в  NIADA я знайшла велику творчу родину, щирих і відкритих людей. Там я почуваюся своєю серед своїх.

Останні 10 років я активно брала участь в іноземних виставках по всьому світу: Прага, Рига, Барселона, Амстердам, США. Обов’язково двічі на рік відвідувала київську виставку – «Модна Лялька» - останні роки це були великі спільні проєкти. Моя лялька стала обличчям ювілейної столичної виставки – це було неймовірно важливо для мене.

• Чи були у Вас проєкти на підтримку українських військових? 

До війни у нас було багато спільних авторських благодійних проєктів на підтримку хворих діточок, для фонду «СМА» та онкохворих дітей. 

Серед моїх колег дуже багато волонтерів. Дівчата з шитими ведмедиками ще у 2014 році стояли на майдані і розбирали бруківку – відважні, але такі тендітні і вразливі. Мені скоріше зараз хочеться підтримати кожну з них, дати їм змогу спиратися на внутрішнє світло в темні часи, надихати їх. Саме тому організовували проєкти в Європі для наших авторів, я возила через кордон роботи для експозицій в Празі і Варшаві. 

• Що могли б порадити або побажати майстриням-початківцям?

Найпростіша порада - просто почніть. Навчайтесь і не зупиняйтесь. Шукайте спільноту, де вас розуміють, а не знецінюють. Вкладайте душу у все, чого торкаються ваші руки. 

• І хотілося б дізнатися про плани на майбутнє. Які проєкти плануєте?

У жовтні 2025 у Варшаві відбудеться перша європейська конференція NIADA. Зараз я в складі команди, яка її готує, – це виняткова можливість, особливо для українських лялькарів. Взагалі активності, енергій і завзятості моїх колег можна позаздрити. Мені доводиться шукати внутрішній ресурс енергії зовні.

Поки мої плани обмежуються творчими. Готую нарешті майстер-клас для початківців зі створення шарнірної ляльки.

Я вірю в перемогу України, вірю в перемогу світла над темрявою. Але точно  вже не чекаю нічого, найтяжче для мене вчитися жити тут і зараз - в цьому допомагає творчість. Життя дуже коротке, війна нас цьому навчила, важливо берегти внутрішній вогник. 

Від редакції: Нам особливо припала до душі ця лялька. Пані Юлія розповіла, шо лялькова фігура «Щоденник пам’яті» створена в 2019 році для проєкту «Прянощі», виставки «Модна лялька». Зараз ця красуня прикрашає приватну колекцію в США.

До речі, зазвичай майстриня кожну свою роботу супроводжує або власними віршованими рядками або поезією відомих поетів. 

Пелюстки маків, що опали,

Від туги очі заховали.

Пелюстки ті горять, мов кров,

Та в пам`яті осяють знов

Ті подвиги синів чужих, що зберегли життя моїх...

Усіх, хто поруч з нами був,

Старий щоденник не забув.

Він береже всі таємниці,

Ховає від очей чужих 

Всі усмішки, тугу, і сльози, і відчай, і журбу, і гріх...