Щороку кожної третьої неділі травня Україна схиляє голову в жалобі. Ми згадуємо тих, хто став жертвою так званого Великого терору. Тих, кого знищили лише за думку, слово, ім’я чи походження. Й таких безневинно убієнних – мільйони українців.

Біля пам’ятного хреста на вокзальній площі Дніпра колектив театру Шевченка разом із представником українського духовенства згадали те криваве минуле, щоб не допустити його повторення у майбутньому. Скорботно лунала скрипка та голоси театралів, які декламували тематичні вірші та наводили страшні дані про той нелюдський терор, про відомих жертв тих політичних репресій з боку сталінського комуністичного режиму.

– Ми традиційно вже скільки років поспіль виходимо на ці журбливі дати до наших пам'ятників. Коли читаємо історію і дивимося на календар сьогодення, то ми бачимо, яке горе перенесла наша Україна. Скільки хотіли вбити нас, скільки хотіли знищити нашу ментальність, нашу мову. В черговий раз ми знаходимося біля пам'ятника, який поставили в пам'ять про репресії. Про ті дні, про ті страшні години, коли розстрілювали нашу українську інтелігенцію і нашу українську ментальність. Коли розстрілювали і заганяли в табори розумних людей, які творили Україну, які давали українській нації розум і освіту, – поділилася своїми думками про часи політичних репресій Оксана Петровська, директорка-художній керівник театру імені Шевченка, заслужена артистка України.

У процесі спілкування із Оксаною Іванівною з’ясувалося, що саме колектив театру Шевченка виступили ініціаторами встановлення на цьому місці пам’ятного гранітного хреста замість дерев’яного, який простояв майже 15 років.  

– Тут лежав тільки цей камінчик, там подалі. І ми приходили сюди, прибирали і дивились на це з великою неприязню до тих людей, які забули історію. І ми, театр, підняли цю тему.  Ми раді тому, що ми можемо приходити до цього хреста. Його встановлено нашим українцям, які були закатовані, які були репресовані, які вбиті були за те, що вони українці з великої букви. Тому ми тут, тому ми сьогодні відзначаємо цю пам'ять так, як можемо. І несемо нашим майбутнім поколінням історію, яка правдива та яка повинна бути в історичних книгах, і в освітян, і в школах, і в закладах, і в інститутах, і в університетах, і навіть у дитячих садочках. Це треба показувати, щоб дітки знали з малечку нашу українську історію, – резюмувала заслужена артистка України.

Вшанування закінчили символічно. Канцлер Дніпровської єпархії ПЦУ, протоієрей Віталій Лопушанський відслужив панахиду за загиблими жертвами політичних репресій та всіма борцями за незалежність України.

– Сьогодні ми вшановуємо день пам’яті людей, які загинули від політичних репресій. На цьому святому місці, біля цього хреста, власне історичному місці, разом із колективом театру Шевченка ми вшанували пам’ять молитовно, віршами, історією. На превеликий жаль, ми бачимо повторення страшної трагедії, страшної сторінки історії України. Сьогодні ми також і в особливій молитві за наших новітніх Героїв, воїнів, які віддають своє життя за те, щоб жили інші, віддають своє життя за нашу неньку-Україну. За її самостійність, за її незалежність. Так само життя віддавали, ці люди, ці великі українці, яких просто забирали, позбавляли волі, хліба, життя тому, що вони любили Україну. Тому що вони просто були українці. Ми не можемо цю історію забувати. Ми пам’ятаємо її. Сьогодні звершили молитву. Пом’янули цих людей і закликаємо божого благословення на наших славетних воїнів, щоб Господь благословляв їх мужністю, силою, для нашої спільної перемоги, – наголосив священик.

День пам’яті жертв політичних репресій – це голос нашої історії, який не дозволяє мовчати. Адже правда — це зброя проти повторення трагедії.

Льоля Дніпровська.