Ольга Неводник, уродженка Кам’янського, здобула титул «Ms TCP Europe 2025». Вона виступала від Франції, де вже понад 10 років живе, але на сцені акцентувала на своєму українському корінні. Фінал конкурсу відбувся у Болгарії у травні в межах міжнародної системи Transcontinental Pageants. Жінки з понад 12 країн Європи і наша землячка найкраща! З титулованою красунею поспілкувалися журналісти DNIPRO.PRESS.

Що ви відчули, коли вас проголосили переможницею міжнародного конкурсу краси 2025? Пригадайте, будь ласка, ті найперші хвилини. Чи можна сказати, що ви йшли за нетворкінгом, а отримали - корону?

Щодо моїх перших відчуттів в той момент, я цього не усвідомлювала, не розуміла. Як оголосили моє ім'я, в мене як була посмішка на сцені, вона так і лишилася. Справа в тому, що я, дійсно, йшла на конкурс за нетворкінгом, за знайомствами, за можливостями і в мене взагалі не було амбіцій, що я можу виграти. Тим паче головну корону. І в мене всередині не було цієї готовності. Вже потім в перші хвилини всі вітають, фотографуються з тобою, то для мене це було наче не я. Наче просто з позиції спостерігача за цим спостерігала. І вже потім, коли всі почали мене вітати в соцмережах, і досі це відбувається, якісь старі знайомі, плюс зараз я даю інтерв'ю, люди десь бачать та контактують, кажуть вау, клас, королева! А через них намагаюсь усвідомити цей свій статус і нову роль.

Розкажіть, хто, та як вас вмовив брати участь у цьому конкурсі?

Ніхто не вмовляв. Це суто моя ідея. Я живу за принципом такої уваги до простору й до того, які люди приходять в моє життя, з якими пропозиціями, з якими можливостями і з якими проєктами. Бувають такі періоди, коли я більш чутлива до таких історій. Десь менш. Але на той момент це був початок 2024 року. Я повернулася з Індії в Європу. І мені були важливі ті знання, які я отримала в Індії (вивчала йогу, подорожувала, дивилась, як влаштований у них світ, як вони при такій бідності живуть, виживають і при цьому щасливі) та передавати вже далі. Мене дуже цікавлять різні культури і власне я і поїхала це досліджувати на своєму власному досвіді. І так я опинилася на форумі, де я брала участь як координаторка. Це був перший бренд вумен форум. Співорганізаторкою його та співзасновницею є Олена Талапа, яка також є національною директоркою цього конкурсу. Вона побачила мене в ділі. Я дуже люблю щось організовувати, допомагати людям. Мені це подобається! Це моє! Це власне те, чим я і займаюсь в своєму робочому просторі, в мене є своя робоча спільнота, де я також організовую й проводжу заходи. Олена сказала, що в мене є потенціал і запропонувала мені участь в конкурсі. Спочатку мене це тригернуло, тому що, по-перше, мені подобається фільм «Місс Конгеніальність». Ми з мамою його частенько дивилися. Для мене це такий би мовити челендж. Я порівнювала себе з Сандрою Балок. Мені з цього було трохи смішно. Вона не з цієї сфери б'юті, фешн-дефіле і я так само. Я себе не відносила до цих історій, до конкурсу. І зараз я пробую себе в новому амплуа. І другий момент, коли почалася повномасштабна війна, мені хотілося кричати на весь світ: «Люди, зупиніться, і взагалі що відбувається?» Як всі знають, конкурси краси – це один із таких великих майданчиків, де можна доносити сенси про мир у всьому світі і так далі. І я тоді пам'ятаю о третій ночі подивилася у гуглі якісь конкурси краси для маленьких дівчат, тому що у мене невеликий зріст і не модельна зовнішність, не модельні параметри. Я тоді нічого не знайшла і одразу відкинула цю ідею. Але потім так сталося, що пройшов рік - два і в моє життя прийшла Олена Талапа, яка мені дуже імпонує, як жінка і як професіонал, і власне тому я пійшла на цей конкурс. Я погодилася, але не підписала контракт. У підсумку у 2024 році я відмовилася від участі. Тому що мені здалося, що підготовка дуже складна, і в мене на той момент не було, що масштабувати. Бо такі конкурси класні, коли в тебе вже є сформована діяльність і ти йдеш, щоб шукати нових людей, нові можливості. Ідеї були. Бажання були, але такого чіткого фундаменту ще не було. Мені такий вихід із зони комфорту на той момент був незручним, тому я відмовилася. Але вже потім влітку мені запропонували взяти участь в новому сезоні, у 25-му. І власне тоді я подумала, що Боженька напевно так і хоче, щоб я взяла там участь, бо ще раз така можливість може й не випасти. Тому я другу пропозицію прийняла, взяла участь у конкурсі і… перемогла!

Коли йшли на конкурс, якесь місце собі потайки від усіх пророкували? Тільки чесно.

Так, мені дуже хотілося отримати титул «Miss Inspiration». Це «Місс Натхнення». Якось я собі не пророкувала головну корону, а ось натхнення мені б було приємно. Або там глядацьких симпатій, це «Peoples Choice». Потім я швидко зрозуміла, що це нереально «Peoples Choice», бо там за голосування потрібно платити гроші. І власне я не робила на цьому акцент. В плані контенту я не ділилася цим посиланням, не вкладала в це багато своїх ресурсів, бо мені здавалося, що краще люди переправлять ті гроші на донати або на якісь інші більш корисні справи. Я про це оголосила в себе в соцмережах, але сильно не просувала цю історію. А в плані «Місс натхнення» я на той момент не знала, що за цим стоїть. «Miss Inspiration» – цей титул дається жінці, в якої дуже складна історія, де вона прямо молодець, скажімо так, з цим справилася. Цього року його отримала Євгенія. Яка поборола рак, яка пережила смерть мами… Такі моменти складні, але жінка не зламалася і продовжила свій шлях. І зараз вона світить і надихає собою.

Чи на якомусь етапі до перемоги не було бажання зійти з цих так би мовити перегонів красунь? Можливо задавали собі питання, а що я тут взагалі роблю та яка моя місія на міжнародному конкурсі краси? Як на подібні питання відповідали собі? 

Так, це питання прямо як то кажуть в яблучко. Дійсно всі ці, як ви сказали перегони красунь, у 2024 році мені було заскладно. Справа в тому, що на таких конкурсах дуже важливі партнерства з брендами, з дизайнерами, з тими, хто може допомогти. Самі розумієте, що самостійно – це дуже великі бюджети. І в мене на той момент не було таких знайомств і можливостей їх знайти. Я запитувала в Парижі кого знала і сильно якогось відгуку не відчула. Я вирішила, що дуже мало часу на підготовку і тому відмовилася. Цього разу було інакше. Я підписувала контракт на новий сезон дуже завчасно. Вже була моя спільнота і навколо мене більше людей, до яких я могла звернутися в разі чого. Але  все одно я якось відтягнула до останнього момент підготовки. Тож і в новому році були моменти, особливо пару тижнів до самого конкурсу, коли я почала бачити в моїх соцмережах, так скажімо, конкуренток, які публікували про те, як вони готуються, які в них там бренди в партнерстві, які в них наряди, які вони самі по собі. Я себе порівнювала з ними. Мені було нелегко. Я в той момент подумала: «Боже, ну дійсно де вони, а де я». Тому що багато хто з них говорив: «Корона моя», «Я переможу». Справа в тому, що це не саму корону отримати, а що ти з нею хочеш зробити потім. Тобто сама корона як аксесуар – це як намисто, як каблучка… просто аксесуар. Я собі говорила « «Ти зможеш. Не просто так тобі запропонували вдруге взяти участь. Напевно ти маєш там бути. Можливо, там будуть якісь знайомства, якісь люди, якісь контакти, які позитивно вплинуть на розвиток твоєї місії». Це мене мотивувало йти далі. Тому що я мрію про ретритний центр в Карпатах. Мені дуже хочеться створити простір, де кожна людина могла б знайти себе. Могла б прийти попрацювати, відпочити, наповнитись. Я називаю це ретритним центром. Багато хто зараз працює он-лайн і немає змогу взяти повноцінну відпустку. А тут би могли вдень попрацювати, а ввечері піти на йогу, якісь практики поробити, побути в класному колі, в оточенні людей, які розвиваються. Мені хотілося створити такий простір. Це наступний етап моєї місії. Мене дуже сильно включила повномасштабна війна. Вона дійсно повністю розділила моє життя на «До та ПІСЛЯ», як і багатьох українців. І я вирішила, що я хочу свою силу та енергію вкласти в добробут людства. Як би це голосно не звучало. На своєму рівні хочу робити щось, що допомагає людям віднаходити внутрішню гармонію, будувати своє щасливе життя. Тому що я переконана, що щасливі люди не ведуть війн. І це як раз той посил, з яким я виступала і на конференції в тому числі.

Скільки часу пійшло на підготовку до конкурсу? Що особисто для вас було найлегше/наважче? Як вам вдалося в образах поєднати Україну та Францію? 

Якщо говорити про активну підготовку, то як би я не планувала це робити раніше, то все одно вийшло, що в квітні я почала підготовку, замовлення нарядів і так далі. Насправді я підписала контракт ще в серпні минулого року. Там були певні завдання, які ми мали робити, наприклад, зробити фотосесію в білому образі, підготувати відеовізитівку. Всі ці речі я робила в січні. Але вже безпосередньо образи і так далі, це все також можна було зробити завчасно, але якось все це я відклала на останній момент. І це було дійсно нелегко скомпонувати. Зізнаюся, я не раз пожаліла, що пішла в цю «історію». Але, знаєте, де страх, там ріст. Тому я всі ці думки прибирала й собі говорила : «Ну всьо, Олю, ти вже підписала контракт. Ти йдеш. Тобто тепер збирайся і йди!». І власне дійшла. Складно було те, що я навесні жила на дві країни, як і останні кілька років відбувається в моєму житті.  Дуже стресово для мене було із замовленнями аксесуарів через інтернет: умови та строки доставки, все підгадати, щоб прийшло вчасно… Якусь частину я замовляла тут в Україні, щось купувала на сайтах. Дуже складним моментом для мене вирішити, що я презентуватиму саме Францію, а не Україну. Можна було презентувати країну проживання або країну походження. На той момент моя діяльність, моя жіноча спільнота була запущена саме у Франції, в Парижі. Дівчата з оргкомітету мені порадили брати саме Францію. На конкурсі було представлено декілька українок-конкурсанток. Тому я вирішила, нехай буде Франція. Але я вирішила, що я в своїх образах - дві країни й представлятиму цю концепцію. Тому що для мене країна моєї душі все ж таки Україна, а Франція – це мій другий дім. Я там живу 10 років. Але в мене немає там душі, скажімо так. Мені там подобається, дуже класно, але я ніколи не мріяла там жити до кінця своїх днів. Тож у своїх образах, в кольорах я хотіла наголосити на тому, що в кожній людині може бути кілька субособистостей, кілька ролей. І всі вони дуже важливі. На всіх них треба звертати увагу. Тобто я умовно і француженка і українка. Я була у Франції, коли сталася повномасштабна. Я займалась фондрайзінгом, волонтерською діяльністю. Я доносила важливі сенси про війну в Україні саме французам і французькій спільноті. Це мені допомогло на той момент і допомогти українцям. Я вважаю, що це дуже класно. У нас просто так вийшло, що були обов’язкові образи в білому та червоному. І я подумала, що класно було об’єднати цю концепцію франко-українськості в інших своїх образах. На конференції я була в синьому. Фінальна сукня в мене була жовта. Тобто кожен з моїх нарядів відповідав одному з кольорів нашого прапора. І також в мене були франко-українські бренди. На виході в купальниках, я наприклад, була в «Українській селянці». В мене також на конференції був значок франко-українських прапорців. Такі маленькі речі я використовувала, щоб все це поєднати. Також я говорила про це на конференції.

Що вам найбільше запам'яталося з міжнародного конкурсу краси? Можливо, траплялися якісь курйози.

Що більш за все запам’яталося, напевно, вайб конкурсу. Ходити зі стрічками. Всі звертають увагу. Це так цікаво і так незвично. І з курйозів в мене у перший день зламалася блискавка на сукні. Тож довелося її зашивати прямо на мені. Це було прикольно. Це була навіть не моя сукня, а моєї стилістки, яка мені її дала. Але мені пощастило, що зі мною була моя мама, яка, до речі приїхала на конкурс саме з України, а не з Франції. Вона в мене дуже така турботлива і переживала за мене в багатьох аспектах більше ніж я. Це допомагало мені самій якось розслабитися. Другий момент трапився на одній з вечірок. Ми закінчили доволі так пізно. Десь о дванадцятій чи о першій ночі я була вдома. А в нашому груповому чаті нам сказали - «Чекаємо на вас!  Дівчата, о шостій ранку біля басейну. Буде спортивне тренування». Це було поза планом. А нас на самому конкурсу попередили, що на всіх його етапах за вами будуть слідкувати, як ви себе поводите. Тож я із синдромом відмінниці не могла собі сказати, що я туди не піду. Тому довелося поспати кілька годин, зібрати себе до купи та йти на те тренування. Яке, до речі, було дуже класним. 

Як ви вважаєте, що у вас вразило журі й спонукало віддати вам перемогу?

Я думаю, що справжність, щирість, відкритість, енергія. Якщо такими більш космічними словами сказати, то це мій посил, що я прийшла туди кайфонути, розслабитися, поділитися собою, своїм світоглядом, своїми нарядами, образами. Я до цього ретельно готувалася. Але це знову ж таки мій  синдром відмінниці. Хотіла проявити себе. Багато там тих же образів я придумувала сама. А зі стилістом ми вже це втілювали в життя. Всі мої виступи, проявлення на цьому конкурсі були ретельно продумані до дрібниць. Я така по життю. Тож все, що я проявила там, це органічно було в мені. І я думаю, що це зчитувалося. Мати відкрите серце – це просто з відкритістю йти до людей, не боятися при цьому бути не прийнятою, не такою. Просто йти з любов’ю до інших і транслювати саме те, що ти носиш всередині без страху, що тебе осудять. Що в принципі вони мають на це повне право. Це не є проблемою. Ти постаєш такий, який ти є.

Про що була ваша промова, адже чули, що вона вразила багатьох?

Щодо промови, то вона є дуже важливим етапом. У кожної було п’ять хвилин. Треба було поділитися своєю історією або розповісти про свою діяльність. Щось з душею. Я, звичайно, розповідала, як  я опинилася у Франції. Дівчина з невеликого міста, яка їздила до Дніпра, до речі, на маршрутках двічі на тиждень, щоб вчити французьку. Бо я дуже любила мову, все, що пов’язано із Францією. І ділилася тим, що я ніколи не планувала там жити, але хотіла повернутися в Україну і мати більш класну позицію. Але так сталося, що коли я туди поїхала у нас сталася війна в 2014 році, потім я вирішила лишитись на який час, щоб мати робочий досвід. І вже потім на основі цього робочого досвіду повертатися в Україну. І щоб війна закінчилась. Але сталося трошки не так. У 2019-му стався Ковід, який закрив кордони. Потім сталася повномасштабна. І ось я у Франції більше 10 років. Але з війною я, здається, набагато більше часу провожу саме за територією Франції, зокрема в Україні, тому що моя родина в країні. Ніхто не виїхав. Мене дуже тягне додому. І як я говорила, саме війна стала поворотним для мене моментом. Це про що я говорила в своїй промові. Саме про цей день, коли все почалося у лютому. Бо мій тоді був перший рефлекс брати Калашникова і їхати на фронт відстрілювати росіян. Я про це так і сказала. Це звичайно шокувало журі. Але це так і було. Я працювала на той момент менеджеркою в ІТ-компанії. Я подзвонила своєму босу і сказала про це своє рішення. Він сказав: « Почекай. Подумай, охолонь. І в той момент я почала думати про те, як саме я з усім своїм набором рис, знань принесу більше користі своїй Україні.  Що саме я можу робити. Так я почала організовувати різні заходи благодійні франко-українські. Розповідати про війну французам. Виступала на маніфестаціях. Представляла медичну асоціацію. Всі ці речі я розповідала на конференції. В якийсь момент я дуже сильно вигоріла, бо війна не закінчувалася. Було якесь таке розчарування, чому вона досі триває. Це ж така несправедливість. Я пішла з роботи і почала займатися більш духовними практиками, психологічними, щоб знайти відповідь, як так, чому ми через все це проходимо. І коли я знайшла ці відповіді, то почала допомагати іншим знаходити ці відповіді. Таким чином і народився мій клуб «Be you». «Be you» - це бути собою. Я більше всього переконана, що якщо кожна людина вивчить себе: хто вона, яка вона, що їй підходить в цьому житті, чого вона хоче, як вона хоче те життя проживати, які в неї є риси, сильні сторони – якщо вона все це зробить і буде надалі світити в цьому світі, то тоді можна буде про якесь усвідомлене адекватне суспільство, яке керується не страхами, не сумнівами, що чогось не вистачить, що треба захапати якусь територію або ще щось. І тільки тоді можна буде говорити про якесь щасливе самодостатнє суспільство і про світ дорослих людей, де взаємоповага як до себе, так і до іншого. В свою промову я також додала кілька жартів. Просто розповідала все від себе. Думаю, що це справило такий ефект, тому що історія цілісна. Це абсолютна правда. Без якихось там прикрас. Це просто те. Як воно було. І ділилася цим сокровенним, потаємним, що було: і ковід, і депресія, і зловживання алкоголем – через все це я пройшла, щоб підбадьоритися й далі допомагати іншим проживати це життя.

Як воно носити корону Місс Європа?  Чи можна це назвати важкою працею й чому?

Якщо фізично говорити, то дійсно це не сильно прям комфортно. Вона велика, важка. Але це як такий би статус. Він також потребує певної відповідальності та вправності, якій я досі вчусь. Це класний досвід, але й велика відповідальність. Тому що це велика можливість, яка дозволяє доносити якісь сенси, важливі ідеї. Знаходити нові партнерства, нові виходи, відкривати нові двері. Тому зараз з моїм синдромом відмінниці хочеться встигнути як можна більше. Але при цьому хочеться не втратити себе в цьому процесі. Тому що роботи дуже багато. Ідей багато. Планів багато.  Я планую серію таких надихаючих бранчів, подій для жінок, де я б поділилась своїм досвідом. Могла б довести якісь важливі моменти. Також я маркетолог за фахом, то я і прямо допомагаю людям в оформленні їхніх соцмереж, в проявленні в соцмережах і взагалі в житті повірити в себе і реалізуватися. Не тільки надихнути. Саме в Україні мені хочеться це зробити. Найближчим часом я до Франції не планую повертатися. Для мене це велика відповідальність, можливість. Хочеться зробити це все якнайкраще і мати змогу доторкнутися до більшої кількості людей, щоб можливо їх надихнути, підтримати на їхньому шляху.

Наступний етап — світовий фінал у США. Чи вже готуєтесь до нього?

Я насправді зараз вже усвідомлюю, що я не хотіла перемагати в європейському конкурсі, якраз щоб не їхати до Америки. Якщо знаєте, це батьківщина всіх конкурсів краси. І там серйозні дівчата, для яких це як бізнес. Вони з конкурсу на конкурс їздять і вони цим живуть. Партнерство, колаборації – для мене це трошки не та історія. Але я намагаюся жити за покликом і за тим, які можливості переді мною намальовуються. І власне йду за цим. Тому коли я перемогла, я також сумнівалася. Зараз я на стадії підписання контрактів. Але бачу що, якщо мене веде туди, в Америку, то значить я маю там бути. Це доволі серйозний етап. Це далі від дому. Там не буде такої підтримки. Це наново треба готувати вбрання. Свою класну сукню, яку я брала в оренду, я не зможу взяти, вона завелика. Це треба летіти. Деякі моменти дійсно складніші. Але, я думаю, що Бог поможе, люди поможуть. Я думаю, що все буде клас, якщо так треба, то все складеться саме так.

Тож вже у жовтні наша землячка Ольга Неводник представлятиме весь європейський континент на фіналі конкурсу Transcontinental Universe у США. Бажаємо нашій красуні блискучої перемоги!

Льоля Дніпровська.