Волонтер та евакуаційник із Дніпра Роман Мацевко написав свою першу книгу із дуже символічною назвою «Тіні минулого», яку цими вихідними презентував у рідному місті. Хоч і написана вона про Другу Світову війну від імені німецького солдата, проте багато чого має від нашого воєнного сьогодення. Починав автор її писати у студентські роки, а закінчив, будучи членом команди евакуаційників, яка займається евакуацією цивільних із прифронтових територій України, та вже маючи спеціальність магістр історії та археології. На роботу над романом пішло довгих п’ять років.

– Книга «Тіні минулого» написана про ІІ Світову з боку німецького солдата. Це мій внутрішній протест на російські наративи. Над книгою починав працювати ще п’ять років тому. Коли навчався в університеті, я вивчав політику саме нацистської Німеччини. І ще в той час, коли починалося АТО, в суспільстві присутні були наративи про те, що ми один народ, попбєдобєсіє. І в мене був внутрішній протест якось себе протиставити цьому дійству. Тому як протиставити окрім того, що вигадати, що головний герой буде німець. І зараз бачимо це під час повномасштабної, що вони намагаються нас денацифікувати. Тому цей протест вилився в те, що головний герой німець і події у книзі показані з боку німецького солдата. Проте вона повністю антивоєнна, – розповів Роман Мацевко.  

Це роман про війну, вибір і кохання на межі. Про втрати, про те, що кожен із нас загубив. Про тіні, які можуть тягнути назад. Як пояснив сам автор, саме робота над цією книгою допомогла пережити йому той стрес, який  він відчув на початку повномасштабної.

– Коли почалася повномасштабка, по-перше, мені треба було кудись свій  стрес діти. Хтось в алкоголь йде, хтось – в наркотики, А я виплескував усе в текст. І в мене вже були напрацювання, які я в університеті  робив, воно само собою якось вилилося в ту працю, яку зараз презентую, – зізнався сам автор.

Роман закінчив роботу над «Тінями минулого» вже під час повномасштабної війни, яка зараз точиться в Україні. До цього, зізнається, не міг писати про події з окопу, бо в них не був і не розумів, що таке насправді війна. Та коли з 2022 року став членом команди евакуаційників із позивним Археолог, то дописував книгу між евакуаціями цивільних із прифронтових територій України. Тож у романі все без героїзму, без прикрас. Лише правда.

– Я не міг писати події з окопу, бо я не був в окопах. Я не розумів, що таке насправді війна. Бо АТО звісно було, потім ООС. Проте я не приймав в тому участь і не міг, як автор, чесно про це розповідати. А так як я зараз займаюсь ще евакуацією в складі евакуаційної команди Схід SOS, то побачив війну сам своїми очима. Був дуже поруч до російських загарбників. Тому те, що там написано, це і мій особистий досвід пережитий. Просто огорнутий в текст на фоні саме тієї війни. Бо війна, вона не змінюється ніколи. Змінюються лише технології. Це власний досвід. Це справжні емоції, біль. Я не вважаю, що я бачив там достатньо як з боку піхоти, так. Але ми займаємося евакуацією і перше, з чим стикаємося, це що росія справді руйнує людські життя цивільного населення. Як вона зруйновує міста, як вона нищить і вбиває людей. Бо ми їх рятуємо. Цей біль я бачу, його переживаю на власному досвіді, то все, що я описував, мені здається воно досить відверте і без брехні, без фальші.

Поштовхом до дописання книги стала евакуація з Покровська. Головне, каже автор, щоб власні тіні не заважали рухатися по життю. 

– Записував на серветках у барі, в нотатках телефону. Прокидався серед ночі – бо на грані сну приходили думки. Писав з перервами в місяці. Писав, коли не писалося. І ось – пʼять років умістилися на 186 сторінках першого тиражу. Це не просто роман. Це моя спроба пояснити собі, як людське серце може вистояти серед пекла. А книга ввласне про молодого солдата, який ішов на війну з ідеями, а повертався – якщо взагалі повертався – з тінями замість очей. Про те, як руйнуються переконання. Про любов, що виникає там, де немає права на життя. Про війну, яка перемелює не тіла, а душі. Я не романтизую. Не героїзую. Не виправдовую. Це історія про людину, яка проходить крізь систему – і виходить… або вже не виходить. Це книга про кожного з нас. Про війну, яка повторюється в кожному поколінні. Про вибір, який, здається, вже зробили за тебе. Хтось мусить говорити вголос про те, про що всі мовчать

Як зізнався автор, фінальна глава не увійшла до роману «Тіні минулого», бо в ньому спрацював так би мовити внутрішній цензор. Проте цілком можливо, що її волонтер-евакуаційник видасть окремим оповіданням. Тому у романі залишився різний фінал для кожного. А вже наступною буде книга про евакуацію.

Льоля Дніпровська