У Дніпрі на фасаді гімназії № 112 відкрили меморіальну дошку на честь випускника навчального закладу, аеророзвідника Дениса Яцюка. Почесна місія відкрити меморіальну дошку Загиблому Герою випала його дружині, донці та брату. Воїн героїчно загинув 12 грудня 2023 року під Авдіївкою на Донеччині, захищаючи Україну від російських загарбників. У бою з окупантами захисник зазнав не сумісної із життям мінно-вибухової травми. Тож Герою назавжди 39 років.

– Так не повинно бути. Тут ми вчили цих хлопців, а тепер відкриваємо їм меморіальні дошки. Від учителів шана батькам за такого гарного хлопця, якого ми вчили. Будемо пам’ятати, – сказала Олена Бузуверя, вчителька фізики гімназії №112.

Душа будь-якої компанії Денис Яцюк навчався журналістиці у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара. Певний час працював оператором на тоді ще 51-му місцевому телеканалі. У шкільні роки був воротарем шкільної футбольної команди. На початку повномасштабної волонтерив у моргу. Приймав наших хлопців, яких привозили з гарячих точок, на жаль, загиблими. Згодом долучився до добровольчого формування територіальної громади «Варта Дніпра». Опісля вступив вже до лав Збройних Сил України. Ніс службу в складі 23-ї окремої механізованої бригади, де виконував бойові завдання як аеророзвідник.

– Коли він йшов до ЗСУ, написав записку на випадок загибелі. Там було, зокрема, прохання, щоб його кремували й розвіяли прах над Дніпром. Так ми і зробили. Але жодного місця, куди могли б прийти родичі і друзі, щоб його згадати, не було. І це місце, де тепер встановлено дошку, дуже важливе для нас. Це можливість прийти, згадати його, побути поруч, – поділився брат Загиблого Героя Сергій Яцюк.

За іронією долі у морзі Денис волонтерив і саме працівники моргу повідомили страшну звістку про загибель старшого брата молодшому.

– Він був моїм старшим братом. Був завжди поруч. До певного віку ми взагалі не розлучалися. Нам дуже важко було один без одного, коли ми були дітьми. Він був завжди для мене героєм. Це справді так. Він завжди для мене був прикладом. Багато чому він мене навчив: читати книжки, грати у футбол… Те, що агресія росії проти України його забрала, для нас це було дуже великим ударом як для мене, так і для рідні, для батьків і для його друзів. Я вперше бачив, як тато плаче. Звістка про загибель Дениса була дуже несподіваною. Я тоді служив під Куп’янськом. Мені зателефонували з моргу (на грудях в Дениса був медальйон з моїм номером) і повідомили, що він загинув. В той день я сів на авто і приїхав сюди, до Дніпра, організовувати його поховання. Це було дуже важко.

Однокласник Дениса, Юрій Безбородих, від імені колишнього 11-А сказав кілька прощальних слів про доброго Дена – саме так загиблого захисника називали друзі.

– Для нас усіх, для мене особисто, Денис запам’ятається дуже світлою, позитивною людиною, сповненою позитивної, творчої енергії. Він завжди був налаштований на творення, на розвиток, завжди легко спілкувався з людьми. Я завжди пригадую його радісну, світлу посмішку. Для нас усіх це велика і гірка втрата. Це важко. Він назавжди в наших серцях. В нашій пам’яті. Спочивай з миром, Герою!

А ми, живі, маємо пам’ятати, що кожна хвилина мирного життя в наших містах оплачена життям полеглих наших Героїв… таких, як Денис Яцюк.

Льоля Дніпровська

Фото редакції