Після того, як п'ятдесят вісім днів прах Тараса Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, було перевезено в Україну. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина простояла в Успенському соборі. А вже 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Це місце було обрано саме через прекрасну панораму річки Дніпро, що тече з висоти. Саме так волів Тарас:

«Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий».

Урочистості з нагоди дати перепоховання біля пам’ятника молодому Кобзареві влаштував колектив театру Шевченка. Читали вірші-присвяти Тарасу Григоровичу. Декламували написані українським пророком рядки. А ще акапельно виконали шевченківський «Заповіт».

– Сьогодні 164 роковини від дня перепоховання нашого Тараса Шевченка, нашого пророка і нашого вчителя, який у своїй поезії вчив нас, як потрібно жити. Ми традиційно тут, біля пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, так як ми є шевченківці. Ми є продовження його життя. Ми є продовження його вчення і ми є тими людьми, які несуть його поезію в світ, не тільки по Україні, але і за кордоном. Ми сьогодні прийшли поклонитися Тарасу Шевченку і згадати ще раз його слова і донести до наших українців: «Борітеся – поборете! Вам Бог допомагає!», – прокоментувала важливість вшанування Великого Кобзаря Оксана Петровська, директорка-художній керівник театру імені Шевченка, заслужена артистка України.

Собор українського духовенства на чолі із Владикою Симеоном символічно відслужив панахиду. А ще по закінченню урочистостей вони поклали квіти до пам’ятника молодому Кобзареві.

Шевченка відспівували у столичному Храмі на Подолі на честь Різдва Христового. В ньому лежить маска, символічно зображена голова Тараса Григоровича Шевченка. Коли відспівали його у цьому храмі, зробили цей склеп, то далі тіло вже по Дніпру поплило саме до міста Канева. І ось сьогодні під таким склепом, посеред церкви, ця маска стоїть. Вона якраз нагадує про те, що ми дійсно оту останню дорогу відпровадили величного нашого поета, який став символом боротьби, символом свободи українства. Сьогодні дуже важливий день, тому що сьогодні вся Україна згадує цей такий сакральний, я вважаю, для кожного українця день, коли було саме перепоховання Шевченка. Коли ми згадуємо про своїх величних людей, історії, і ці історії, хвилинки цієї історії дають нам силу в боротьбі для спільної перемоги України. У такий сакральний день ми разом із театром Шевченка, з Собором Духовенства звершили панахидку, поминули нашого Величного Кобзаря. Я вважаю, що такі хвилини вони зшивають націю, – резюмував знаковість події Митрополит Симеон, керуючий Дніпровською єпархією ПЦУ.

Перепоховання українського Кобзаря на Чернечій горі в Каневі без перебільшення стало однією із центральних подій у самоусвідомленні тогочасних українців. Сучасні нащадки Тараса Григоровича втілюють у життя його пророчі слова.

Льоля Дніпровська.