Щороку наприкінці літа календар нагадує про дати, які назавжди закарбовані у серцях українців болем, вдячністю та непохитною пам'яттю. 29 серпня - саме такий день, коли Україна схиляє голови перед тими, хто віддав найцінніше за її свободу та право на вільне майбутнє на рідній землі - життя.
 

​Цієї суботи Дніпро долучився до загальнонаціонального дня вшанування загиблих Захисників і Захисниць. Ранкові заходи розпочалися із загальноміської хвилини мовчання. Потім учасники поклали квіти до світлин Янголів-Охоронців на Алеї Пошани, що навпроти будівлі нашої мерії. 
 

Опісля містом вирушив Автопробіг Пам'яті. Понад три десятки автівок із державними стягами та банерами загиблих Героїв проїхали центральними магістралями, привертаючи увагу перехожих до важливості моменту. 

Завершилася акція у Сквері Героїв, де під теплим світлом лампадок містяни віддали шану полеглим Оборонцям.

​«Дніпро вшановує пам'ять своїх Героїв - наших колег, наших синів і доньок. Це дуже важке усвідомлення того, якою ціною нам даються незалежність, свобода і право бути самостійною державою. Особливо цінно бачити, що до цієї традиції дедалі більше долучаються цивільні. Ми бачили, як люди зупинялися, щоб разом із військовими вшанувати пам'ять полеглих. Це означає, що пам'ять живе. І я закликаю кожного - долучайтеся», - акцентував на важливості таких заходів учасник Антон Малий, директор департаменту ветеранської політики Дніпровської міської ради, ветеран і колишній командир 232-го батальйону 128-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
 

Чому ця дата відкликається болем у кожній українській родині? Історія 29 серпня тісно вплетена у трагічні сторінки Іловайської операції 2014 року. Тоді українські військові виходили з оточення через зелені соняшникові поля, які мали стати безпечним коридором, але перетворилися на смертельну пастку під ворожим вогнем. Тисячі зламаних доль та непоправних втрат назавжди змінили реальність для багатьох українських сімей.
​Сонях став не просто рослиною, а глибоким символом - уособленням життєвої стійкості, болю тих трагічних днів і непохитної віри у перемогу світла над темрявою.

До організації пам'ятних подій активно долучилися обласні та міські управління ветеранської політики, громадськість, а також родини загиблих воїнів, для яких збереження пам'яті про близьких стало життєвою місією.

​«Для мене вкрай важливо нести пам'ять не лише про Діму, мого коханого, а й про всіх Героїв, які віддали своє життя за нашу країну. Бо Діма за життя був людиною, яка ніколи не думала лише про себе. Він завжди думав про інших, про своїх людей, про тих, хто поруч. Ми провели цей день разом - з хвилинами мовчання, покладанням квітів, автопробігом і столами пам'яті. 

Найцінніше - бачити, як перехожі стають на коліна, як зупиняється транспорт, розділяючи цей біль із нами. Найстрашніше, що може статися після втрати - це забуття. Наші Герої заслуговують на те, щоб їхні імена жили», - розповіла, чому вона ініціаювала Автопробіг Пам'яті Юлія Одіжна, наречена загиблого Захисника на псевдо «Плюсік».

Жива пам'ять у кожному вчинку
​Окрім центральних подій, у місті діяли локальні ініціативи: столи пам'яті, акція «Сонях пам'яті» у соцмережах і покладання квітів на Алеях Героїв у різних районах Дніпра. Спостерігаючи за тим, як під час автопробігу перехожі та водії зупинялися й розділяли хвилину мовчання разом із військовими, ставало очевидним: єдність суспільства є найкращим доказом того, що подвиг полеглих не забутий.

«29 серпня - день, коли особливо боляче говорити про тих, хто віддав найдорожче - своє життя за Україну. Дякую всім, хто долучився до автопробігу пам’яті. 

Ми їхали з прапорами та соняхами - символом пам’яті про наших Героїв, які назавжди залишилися в українському полі й у наших серцях.

Для мене, як для дружини загиблого Захисника, це не просто захід. Це можливість ще раз сказати: ми пам’ятаємо. Ми не забудемо.
Мій Вова - серед тих, кого ми сьогодні згадуємо. Його немає поруч, але його любов, його ім’я та його подвиг назавжди зі мною.
Дякую кожному, хто береже пам'ять. Вічна пам’ять нашим Героям!» - пояснила свою громадянську позицію Світлана Коротка, дружина загиблого Захисника Володимира Короткого, позивний «АСІД».
 

«Як наречена загиблого Героя, я знаю, наскільки важливо не мовчати й не дозволяти часу стирати їхні імена. Тому такі заходи для мене - не просто данина пам’яті. Це наша можливість сказати їм: «Ми вас пам’ятаємо, ми вас любимо, ми вас не залишили». 
Ми згадуємо усіх наших чоловіків, братів, синів, коханих, які так і не повернулися додому. За кожним прапором цього автопробігу - чиєсь життя. За кожним місцем за столом - чиясь родина, яка досі чекає подумки. І за кожним ім’ям - людина, яку хтось любив усім серцем. Я б віддала все, щоб одного дня просто відкрити двері й почути: «Я вдома». Але цього дня не буде. Тому тепер моє «я кохаю тебе» звучить інакше- через пам’ять, через його ім’я, через людей, які не дають йому бути забутим», - пояснила, чому для неї вкрай важливо долучитися до заходів вшанування, дніпрянка Вікторія, наречений якої Данило Керімов на псевдо «Чорний», загинув на фронті.

​Кожна родина, яка втратила на війні сина, доньку, батька, чоловіка чи побратима, щодня несе цей біль. Проте спільна турбота про збереження пам'яті допомагає суспільству залишатися згуртованим і сильним.
 

«Я безмежно вдячна кожному, хто цього дня був поруч. Особливо родинам, які, попри свій біль, долучаються до таких заходів, розповідають про своїх рідних, нагадують про своїх Янголів і дозволяють суспільству побачити та почути їхні історії.
Бо ми всі втратили. Хтось втратив сина чи доньку. Хтось - батька або маму. Хтось - чоловіка або дружину, кохану людину, брата чи сестру. Хтось - друга. А хтось - побратима. І за кожним портретом Героя стоять люди, для яких із його загибеллю назавжди змінилося життя.
Для мене було вкрай важливо зробити цей день не просто офіційною датою в календарі. Хотілося, щоб він був наповнений пам’яттю, любов’ю, підтримкою та вдячністю. І мені здається, що разом ми змогли це зробити», - резюмувала організаторка Автопробігу Пам'яті Юлія Одіжна.

​Вічна пам'ять полеглим Захисникам і Захисницям України! 

Герої не вмирають!

Ольга Ховрич