Саме сьогодні, в День журналіста України, ми хочемо розповісти вражаючу історію медійниці з Дніпра.
Ця тендітна дівчина - людина величезної внутрішньої сили, яка буквально виборола своє право на життя.

Історія журналістки, телеведучої, поетеси та волонтерки Ольги Журавель - про боротьбу, яка тривала не дні й не тижні, а довгі місяці. Про страшну аварію, після якої лікарі давали невтішні прогнози. Про два тижні коми, десятки складних операцій, дев'ять місяців лікарень і болю, що не відпускає донині.

17 липня 2024 року життя авторки та ведучої програми «Злочин і покарання» на 11 каналі Ольги Журавель ледь не обірвалося на Старому мосту в Дніпрі. 

В автомобіль таксі, у якому вона їхала на роботу, влетіла автівка, що гнала по зустрічній смузі. Основний удар припав саме на той бік, де сиділа журналістка.

Ольгу деблокували з авто рятувальники, без свідомості швидка доправила її до реанімації. 

Потім була кома, апарат штучної вентиляції легень, численні операції, тривале лікування, довге відновлення. 

Та вона вистояла. Попри біль, складну реабілітацію та невизначеність, змогла повернутися до улюбленої роботи, творчості та активного життя.

Сьогодні Оля знову працює над своїм телевізійним проєктом, допомагає людям через авторську програму, пише вірші, виступає з авторськими піснями та підтримує українських військових. 

А її творчість після пережитого набула ще більшої глибини та нового сенсу.

Ми поговорили з Ольгою про боротьбу за життя, повернення в професію, силу людської підтримки, творчість після трагедії та мрії, які допомагають рухатися вперед.

Вчилася заново дихати, їсти, сидіти, ходити

-Олю, скільки часу ти боролася за життя після ДТП?

-У ДТП я потрапила в липні 2024 року. Якщо говорити саме про боротьбу за життя, то найважчими були перші тижні. Два тижні я перебувала в комі. Після цього була довга боротьба вже за якість життя, яка триває й досі. Після однієї з операцій я майже пів року жила зі страшним болем через неправильно складений кульшовий суглоб. Лише навесні мені зробили повторну операцію, замінили суглоб, і я змогла позбутися постійного болю. Тоді вперше з'явилося відчуття, що я зможу повернутися до роботи та звичного життя.

-Куди ти поспішала того дня? Чому поїхала саме на таксі?

-Я поспішала на роботу. Просто трохи проспала. На той момент жила на лівому березі, а громадський транспорт ходив не дуже часто. Якраз потрапила в проміжок, коли транспорту не було, а чекати довелося б ще близько години. Тому й викликала таксі. Насправді нічого надзвичайно важливого того дня не планувалося, звичайний робочий день. Але доля розпорядилася інакше.

-Скільки часу тривала реабілітація і скільки операцій довелося пережити?

-Реабілітація триває досі. Минуло вже майже два роки, а я все ще поєдную роботу з фізичним відновленням. Намагаюся зробити все можливе, щоб повернутися до повноцінного життя. Ліва нога досі має ускладнення, хода ще не повністю відновилася.
Операцій було дуже багато. У мене були зламані вісім ребер, які пошкодили легені. Я довго перебувала на апараті штучної вентиляції легень. Довелося заново вчитися дихати, їсти, сидіти та ходити. Була заміна кульшового суглоба, операції на ногах, видалення наслідків внутрішніх кровотеч. Лікарі навіть казали моїй мамі, що якщо я вийду з коми, то можу залишитися людиною з важкою інвалідністю, майже "овочем". Потім прогнозували, що я не зможу ходити. Для мене це було страшніше за смерть.

-Хто був поруч увесь цей час?

-Насамперед моя родина. Але підтримка була набагато ширшою. Я провела в лікарнях дев'ять місяців, і практично щодня мене хтось відвідував. Приходили друзі, колеги, знайомі, герої моїх програм і навіть люди, яких я не вважала близькими.
Телеканал, де я працюю, теж не залишив мене наодинці з проблемою. Допомагали фінансово, підтримували морально. Саме тоді я зрозуміла, наскільки багато людей мене люблять і переживають за мене.

-Що допомогло вистояти у цей надскладний період?

-Підтримка людей. Вона давала сили щодня. Коли до тебе приходять люди зі сльозами на очах і кажуть: раді, що ти жива, ти починаєш розуміти, що потрібна цьому світу. Мене дуже підтримувала думка про повернення до життя, до роботи, до творчості. Навіть коли була лежачою і не знала, чи зможу колись ходити, постійно уявляла, як знову прийду в редакцію.

-Чи відчувала підтримку журналістської спільноти?

-Так, і величезну. Телефонували колеги не лише з Дніпра, а й з Києва та інших міст України. Дуже підтримала і творча спільнота. Музиканти організовували благодійні концерти, друзі та знайомі відкривали збори на лікування. Я безмежно вдячна всім, хто допоміг мені пройти цей шлях.

-Як завершився судовий процес, чи покарали водія, що спричинив ДТП?

-Завдяки роботі адвокатки Юлії Сегеди вдалося добитися справедливості. Спочатку справу взагалі не поспішали розслідувати належним чином. Але після її втручання було відкрито провадження за статтею про ДТП із тяжкими тілесними ушкодженнями.
Суд першої інстанції призначив винуватцю умовний термін, позбавлення права керування автомобілем та зобов'язав виплатити мені компенсацію. Він оскаржив вирок, але апеляційний суд залишив компенсацію в силі та замінив умовне покарання на реальне позбавлення волі строком на три роки. Зараз тривають подальші юридичні процедури.

-Як ти знайшла сили повернутися до роботи?

-Для мене це була мрія. Я весь час думала про той день, коли знову переступлю поріг редакції. На роботу повернулася рівно через рік після аварії. Хотілося символічно завершити цей важкий життєвий етап. Колеги зустріли мене дуже тепло. На робочому місці чекали квіти, плакати з побажаннями, слова підтримки. Я дуже сумувала за нашим журналістським життям і неймовірно щаслива, що повернулася.

-Розкажи про свою авторську програму «Злочин і покарання».

-Головна ідея програми - допомагати людям, які зіткнулися з несправедливістю, беззаконням, корупцією чи шахрайством. Ми працюємо лише з реальними історіями мешканців Дніпра та області.
Програма виходить в ефір із 2012 року. Спочатку вона виходила на 34 каналі, а після початку повномасштабної війни отримала нове життя на 11 каналі. Я не лише ведуча, а й авторка, сценаристка та журналістка проєкту. Для мене дуже важливо, щоб журналістика приносила реальну користь людям.

-Як вдається поєднувати роботу, творчість і волонтерство?

-Просто я дуже люблю все, чим займаюся. Робота, творчість і волонтерство не виснажують мене, а навпаки - наповнюють енергією. Саме повернення до роботи стало важливою частиною мого одужання.

-Коли почала писати вірші?

-У п'ять років. Для мене поезія - це щось дуже особливе. Вірші не вигадуються, вони приходять. Це певний внутрішній імпульс, який просто потрібно записати. Я сприймаю творчість як спосіб пізнання себе, світу і навіть Бога.

-Скільки віршів уже написано і про що вони?

-Чесно кажучи, я давно перестала рахувати. Основні теми - це людина, її внутрішній світ, пошук сенсів, любов, війна, переживання, особисті трансформації. Багато віршів мають філософський характер.

-Розкажи про свої поетичні збірки.

-Першу збірку «Акварелі смутку» я видала ще в юності завдяки підтримці меценатів, яких допоміг залучити професор української філології Анатолій Поповський. Друга збірка - «Між хаосом і Космічністю», вона вийшла у 2025 році й охопила майже двадцять років творчості. Після аварії я зрозуміла, що більше не хочу нічого відкладати на потім, тому видала книгу майже одразу після повернення до активного життя. Третя збірка «Ранок тривог» побачила світ у 2026 році, цієї весни відбулася її презентація.

-Чим особлива збірка «Ранок тривог»?

-Вона народилася вже після пережитого досвіду війни, аварії та відновлення. У цих текстах багато рефлексій про життя, втрати, надію, людську стійкість. Вона дуже відрізняється від моїх попередніх книжок внутрішньою глибиною та особистим досвідом. Після виходу «Ранку тривог» мене прийняли до Національної спілки письменників України.

-Чи продовжуєш виступати зі своїми авторськими піснями?

-Так. Після аварії легені відновлювалися дуже довго, адже були серйозно пошкоджені. Але допоміг багаторічний досвід занять вокалом. Зараз я поступово повертаюся до публічних виступів, працюю над відновленням голосової форми.
У листопаді 2025 року вийшов мій дебютний музичний альбом «Місто». Я вже беру участь у благодійних заходах на підтримку ЗСУ, виступаю на різних локаціях, зокрема, у госпіталях. На жаль, для поїздок безпосередньо до військових підрозділів здоров'я поки що ще недостатньо відновилося.

- Які сьогодні твої головні мрії та плани?

-Найголовніше - повністю відновити здоров'я і повернути собі свободу руху без обмежень. А найбільша спільна мрія для всіх нас - Перемога України. Щодо творчості та журналістики - хочу й надалі йти своїм шляхом, створювати нові проєкти, писати книги, музику і бути корисною людям.

Історія Ольги Журавель - про силу людини, яка відмовилася здаватися навіть тоді, коли прогнози були невтішними. Усі жахливі випробування не зламали журналістку. Навпаки - дали нове розуміння цінності життя, часу та людей, які були поруч у найважчі моменти.

Сьогодні вона знову займається улюбленою справою, допомагає героям своєї програми знаходити справедливість, пише вірші, створює музику та підтримує українських захисників. 

А кожен новий ефір, кожен новий вірш і кожен вихід на сцену стали для неї не просто роботою чи творчістю, а справжньою перемогою над обставинами.


У День журналіста України ця історія звучить особливо символічно. Адже журналістика - це не лише професія. Це покликання, від якого неможливо відмовитися навіть після найважчих випробувань.

Попереду у Олі - реабілітація, нові творчі проєкти, нові телевізійні історії та нові книги. Але головна мрія сьогодні така ж, як і в мільйонів українців - Перемога України. І заради цього вона продовжує працювати, творити і надихати інших власним прикладом.

А ми бажаємо Ользі, щоб її мрії найскоріше втілилися у життя!