До нашої редакції звернулася мешканка Вільногірська, пані Лариса. Жінка обурена ситуацією, в яку потрапила Почесна громадянка міста Надія Чирва. Пані Лариса просить дати розголосу прикрому факту людської черствості по відношенню до шанованої у громаді жінки.

 Активістка каже, що видання Дніпро.прес – не єдина інстанція, хто може допомогти жінці. Лариса розповіла, що у місті чотири громадські організації – «Бджола Вільногірськ», «Бахмутська Фортеця», «Пухнастий батальйон» та «Єдині та Вільні» – звернулися до міської влади з проханням допомогти організувати відвідування музею в ліцеї №5 для його засновниці та Почесної громадянки міста Надії Чирви. Втім, дозволу жінка так і не отримала.

фото Вільногірськ IN.UA

Надія Чирва створила історико-краєзнавчий музей ще у 1984 році та десятиліттями збирала для нього архіви, фотографії й матеріали з історії міста. Сьогодні жінка має поважний вік і проблеми зі здоров’ям. І чи не єдиним її бажанням є можливість хоча б раз побачити на власні очі своє творіння, у яке вона вкладала душу протягом багатьох років.

фото Вільногірськ IN.UA

Звернення громадських організацій передали до Департаменту соціально-гуманітарної політики, директоркою якого є Інна Петруша. У департаменті вирішили не обтяжувати себе цією справою та просто передали запит адміністрації ліцею. У навчальному закладі подякували Надії Чирві за внесок у збереження історії громади, але у можливості відвідати музей відмовили.

Також у відповіді наголосили, що доступ сторонніх осіб обмежений «з метою мінімізації ризиків запобігання сторонньому втручанню в освітній процес та забезпечення безпеки життя і здоров’я учасників освітнього процесу».

Саме така позиція і викликала обурення громадськості. Активісти вважають, що Департамент соціально-гуманітарної політики не зробив жодного кроку для пошуку людяного рішення та фактично сховався за формальними нормами й бюрократичними процедурами.

фото Вільногірськ IN.UA

У громаді наголошують: йдеться не про звичайний візит сторонньої особи, а про можливість для засновниці музею востаннє побачити місце, якому вона присвятила десятки років життя. Історія, яка могла стати прикладом поваги до людини та пам’яті міста, перетворилася на черговий приклад чиновницької бездіяльності.