Роковини терористичної атаки. 14 січня 2023 року у багатоповерхівку в Дніпрі влучила ворожа крилата ракета. Вибух зруйнував два під'їзди, а це 72 квартири. Замість них лишилася лише величезна порожнеча для тих, кому він слугував домом. Пряме влучання ворожої ракети у будинок назавжди змінило життя містян. Трагедія розділила життя багатьох родин на ДО та ПІСЛЯ. 

Під завалами знайшли тіла 46 загиблих, серед них шістьох дітей. Наймолодшій було усього 11 місяців. 79 травмовано, із них 16 дітей. Тоді у нашому мегаполісі було оголошено триденний траур.

Фатальна субота. Рятувально-пошукова операція тривала 69 годин. До неї залучили 450 рятувальників, які працювали змінами по 12 годин. Всього вдалося врятувати 39 людей (із них шестеро дітей).

Той ракетний удар залишив не тільки велику діру у будинку, а й у серцях і душах дніпрян.

«Вся Перемога чула той вибух. Ми з чоловіком відвели дітей до родичів, а самі пішли допомагати на «прильоті». 

Пам'ятаю, чула, як кричали люди під завалами. Ми, як могли, допомагали. Сортували одяг, який несли містяни. Допомагали ДСНСникам із пошуком взуття та необхідних речей. Бо буквально проходило 10-15 хвилин, вони поверталися із завалів, і їхнє «спорядження» вже не було придатним для подальшого використання. Все було розірвано в хлам. Ми їм давали «змінку», й рятувальники знову йшли розгрібати завали. 

Я пам'ятаю, як люди на девʼятому поверсі сусіднього від того, в який «прилетіло», під'їзду світили ліхтариком. Показували, що вони чекають на порятунок. Пам'ятаю, як надзвичайники підіймали драбину, щоб їх звідти дістати. Пам'ятаю, як робили «хвилину тиші», щоб почути людей з-під завалів. Такі спогади... 

Сьогодні, коли проходиш повз 118 будинок, вже немає візуальної згадки, що там відбулося. Але ти це знаєш, як мешканка Перемоги. Як дніпрянка. Це неможливо забути. Та картина перед очима постійно. Дивишся на це порожнє зараз місце замість зруйнованих ворожою ракетою під'їздів, а бачиш зовсім інше», -  поділилася своїми спогадами дніпрянка Ганна.

Та субота стала фатальною для родини Фігурних, батьки яких мешкали у 118 будинку.

«Серед загиблих того рокового дня - вчителька з нашої 131 гімназії, Яна Вікторівна Фігурна, класна керівниця моєї племінниці. За сімейною традицією їхня родина зібралася за одним столом. Святкували «старий» Новий рік - її свекруха, свекр, чоловік, 15-річна донька та невістка з чоловіком, які спеціально для цього приїхали в гості до батьків з Одеси... Вижила одна свекруха... В один день ховали одразу шістьох. Шість трун із тілами рідних людей... На похованні свекрухи не було, бо лежала у лікарні, і навіть тоді не знала про таку тяжку втрату. А ми цю страшну звістку дізналися з батьківського чату. До останнього вірили у диво, що знайдуть їх всіх живими, але...», - розповіла містянка Ольга.

Три роки минуло, а та трагедія досі відлунює дніпрянам, особливо тим, хто мешкає у 118 будинку на Перемозі.

«Це було три роки тому, але відчувається, що все сталося наче вчора. Я пам'ятаю все до дрібниць. Я тоді з малим була у квартирі на лівому березі, але той вибух було добряче чутно й нам. Син тоді мені перелякано кричав: «Мамо, ядерка! Ядерка!» Я його заспокоїла, а сама розуміла, що щось серйозне трапилося. І вже хвилин за 40 подзвонила знайома з району, де стався «приліт», і сказала, що влучили у 118 будинок, в якому мешкала моя бабуся. Я одразу почала телефонувати їй, бо моя старенька якраз була вдома одна. Інші родичі теж намагалися додзвонитися до бабусі. Почали з'являтися фото у телеграм-каналах. На них я побачила розтрощене вікно нашої квартири, обпалений балкон. Мені було дуже страшно, але додзвонитися ні до кого не було можливо. Брат поїхав подивитися, що з бабусею, з ним теж зник зв'язок. Зі всіма, хто приїжджав до цього будинку, за лічені хвилини зникав зв'язок. І це було дуже страшно. Лише години через чотири таки зателефонував брат і сказав, що вивіз бабусю в село до наших батьків. Виявляється, вона змогла сама вийти з квартири, хоча дуже важко пересувається. В одному халаті він знайшов нашу любу стареньку біля будинку. Бабуся вся була посічена дрібним склом. Воно стирчало навіть у волоссі. Її врятувало те, що в момент вибуху вона нахилилася, щоб взути капці», - пригадала події тієї трагічної суботи дніпрянка Ірина.

А вже наступного дня вона поїхала подивитися, що сталося з їхньою квартирою.

«З нашого потрощеного балкону я бачила, як витягають тіла людей з-під завалів. Тих, кого я знала, з ким спілкувалася, дружила. Під нашим балконом лежали тіла, накриті чорною плівкою. Періодично приносили якісь шматки тіл, відкривали плівку і приміряли. Я бачила, як виносили тіло хлопця, з яким я вперше поцілувалася... Сусіда, до якого я любила ходити в гості... Це був суцільний жах, - крізь сльози пригадала панянка. - В нашій квартирі повибивало майже всі вікна. Вціліло лише в залі. Його зірвало з петель. В частині квартири, яка ближче до епіцентру удару, зірвало двері прямо зі шматками стіни. Те, що творилося в той момент у кімнаті, важко описати словами. Ми всього через під'їзд, якого вже немає. Завали ми розбирали, здавалося, цілу вічність. В мене після цього з'явилася фобія скла. Це дуже травматичні події та спогади».

На роковини терористичної атаки до 118 будинку дніпряни принесли квіти. Частину їх залишили на стіні. Інші поставили у чорну вазу. 

А ще прикрасили кущі поблизу будинку новорічною мішурою та кулькою. На згадку про тих, хто вже ніколи не відсвяткує в родинному колі «старий» Новий рік.

Льоля Дніпровська