За ці чотири роки війни ми всі зіткнулися зі станами, які складно пояснити словами. Невизначеність - один із них. І я хочу сьогодні його трошки підсвітити. 

Записатись на консультацію: https://anastasiya-epshteyn-baltaksa.gestalt-practice.com

Невизначеність - це не просто відсутність прогнозу на майбутнє, це  стан, у якому людина втрачає відчуття орієнтації. Наче всередині з’являється напруга без чіткої причини, і ніби щось важливе зависло в повітрі, але не має форми і не піддається контролю.

Люди часто описують це дуже схоже: важко приймати навіть прості рішення, думки постійно повертаються до одного й того самого, тіло напружене без очевидної причини, складно розслабитися та відпочити. З’являється відчуття, що життя на паузі, але водночас потрібно якось у ньому рухатися.

У цьому стані майбутнє не виглядає як послідовність подій. Воно відчувається як поле варіантів, серед яких немає жодного достатньо надійного. У невизначеності людина втрачає впевненість, що світ має зрозумілу структуру, а я можу в ньому орієнтуватися.

Чому це так сильно зачіпає

Пошук опор та меж – це нормативна робота психіки, ми всі так влаштовані.
Опори -  це те, на що можна спертися: передбачуваність, звичні речі, люди поруч. Межі -  це розуміння, де закінчується напруга, наскільки це серйозно і скільки це триватиме.

Коли ми довго живемо в невизначеності, зникає і те, й інше. Немає ясності, що буде далі, і немає відчуття рамки, яка б обмежувала цей стан.

Стан тривалої невизначеності не створює тривогу, а скоріш провокує її.
Психіка намагається відновити орієнтацію, і тому з’являються так звані адаптивні механізми: постійне прокручування сценаріїв, потреба контролювати дрібниці, імпульсивні рішення або, навпаки, ступор.

Що показують дослідження

Є експеримент (The Uncertainty Effect, 2006р.) який добре це ілюструє: людям пропонували або гарантовано неприємний стимул, або можливість, що він станеться. І другий варіант викликав більше напруги. Це говорить про просту річ: нам легше витримати дискомфорт, коли ми знаємо, чого чекати, ніж коли залишаємося в невідомості. У контексті України це набуває особливого значення.
Тривала нестабільність - це не разова подія, а середовище, в якому формується щоденний досвід.

Як це приходить у психотерапію

Люди рідко усвідомлюють цей процес. Тобто, майже ніхто в кріслі психолога не скаже про стан невизначеності, частіше клієнти приносять відчуття та стани, які стоять за цим.

«Я не можу прийняти рішення»
«Мене «накриває» без причини»
«Я постійно думаю і не можу зупинитися»
«Я не довіряю собі»

Якщо придивитися, у центрі майже завжди одне: немає відчуття, що є на що спертися ні зовні, ні всередині. І тоді людина або намагається контролювати все, або втрачає відчуття контролю взагалі. Обидва варіанти – це спроба психіки впоратися.

Що насправді допомагає

Не існує способу повністю прибрати невизначеність. Але можна змінити те, як ми її проживаємо. 

Рутина. Тут я маю на увазі наші щоденні, послідовні, повторювані дії, які не потребують щоразу нового рішення. Приготувати їжу, вийти на прогулянку, зробити заплановану задачу, відповісти на повідомлення - ці речі виглядають дрібними, але саме вони повертають відчуття впливу.

У стані невизначеності психіка втрачає масштаб, і тоді важливо його звузити: змістити фокус з думок про майбутнє на те, що можна зробити сьогодні, та що можна завершити до вечора.

Контакт із людьми. Іноді достатньо простого людського зв’язку, розмови, присутності, відчуття, що ти не один у цьому стані. Бо невизначеність майже завжди переживається, як внутрішня ізоляція, і саме контакти з людьми можуть це змінювати. Тривога не зникає миттєво, але перестає бути замкненою всередині.

Довіра до себе. І третє - це дуже обережне, поступове повернення довіри до себе. Звертайте увагу на свій досвід: я можу витримати цей день, я можу зробити наступний крок, я не розсипаюся, навіть коли не знаю, що буде далі.

Ця довіра не виникає з думок. Вона з’являється з дій, які повторюються. З маленьких завершень, із рутинних рішень, із досвіду, що життя все одно рухається, навіть без повної ясності.

І важлива річ

Невизначеність не робить нас слабкими. Вона світить прожектором в ті місця, де нам найбільше потрібна підтримка. І, можливо, головне тут не знайти відповідь якнайшвидше, а знайти спосіб залишатися в контакті із собою, з іншими, з реальністю, навіть коли відповідей ще немає.