Медіа-спільнота Дніпра зазнала болючої втрати. На Харківському напрямку, захищаючи незалежність нашої держави, загинув дніпрянин Олександр Вернигоров — талановитий оператор, який довгий час працював на телебаченні, фіксуючи історію нашої країни та міста через об’єктив камери. 

Навіть позивний говорив сам за себе — «Дев'ятка», за назвою Дніпровського ТБ-каналу, невід'ємною частиною колективу якого він був майже два десятиліття.

Шлях до професії

​Любов до візуального мистецтва в Олександра була з дитинства — він відвідував фотогурток і завжди шукав можливість зафіксувати момент. 

Його мама Марина, згадуючи початок операторської кар’єри сина, розповідає:

«Він прийшов на 9-й канал підробляти, ще навчаючись у технікумі, через батька, який там уже працював в охороні. Спочатку був охоронцем, але коли звільнилося місце оператора, вирішив спробувати. Пам'ятаю, запитував мене: «Мам, у мене вийде?». Я відповіла: «Якщо захочеш, і тобі це подобається — звичайно, вийде». Він залишився, бо знайшов справу до душі».

​Людина за кадром

​Колеги згадують Олександра як справжнього професіонала. Його робота завжди вирізнялася особливим баченням, а в команді він був «тим самим» надійним партнером.

Ганна Вернигорова, журналістка та колишня дружина:

«Ми разом працювали на 9-му каналі. І перша моя зйомка в перший день роботи на «дев'ятці» була саме з ним. Так і познайомилися. Тоді на каналі було багато стажерів і він подумав, що я теж. Він всю зйомку розповідав мені, як працювати))). Потім коли дізнався, що я вже мала досвід, бо перейшла працювати на 9-ку з 51-го, ми довго сміялися з цього. 

Яким він був в професії? Це людина, яка дуже любила свою роботу, він дуже професійний оператор був. Ніхто так не працював, як Сашко. Він міг приїхати з синцем зі зйомки, але з ексклюзивом. Він повністю віддавався роботі і дуже сильно був прив'язаний до 9-го каналу. В житті він був зухвалим хлопцем. Мав багато друзів, любив життя. І коли війна почалася, я взагалі не здивувалася, що він пішов захищати Україну. Втримати не можна було. Якби не пішов, то було б здивування. Тому загинув він як чоловік, як Герой. Дитині нашій спільній є ким пишатися».

Максим Коваль, відеооператор і давній колега, додає:

«Сашко ніколи не жалівся на втому... У нього було неймовірне почуття гумору — він міг розрядити атмосферу в найбільш напружені моменти зйомок».

​Олена Петренко, режисерка монтажу, зазначає:

«Я пам’ятаю, як він завжди з дбайливістю ставився до техніки. Для нього камера була не просто інструментом, а продовженням його очей».

Від лінзи камери до крил дрона

​З початком повномасштабного вторгнення, у липні 2022 року Олександр долучився до лав полку «Азов». А вже звідти перевівся у 3-тю Штурмову. В армії він відкрив у собі новий талант — пілотування БпЛА.

«Він став спеціалістом найвищого класу, — розповідає мама Героя. — Вивчив купу дронів: «Мавіки», «Фурію» та багато інших типів «крил». Він міг виконувати завдання на великих відстанях і дуже добре орієнтувався в просторі. Найбільше цінував свою техніку — дбав, щоб дрони поверталися, тому втрати у нього були мінімальні».

Вибір воїна

​Коли Олександр вирішив йти на фронт, попри те, що раніше не служив, він був непохитним. Мама згадує той момент: «Син так радів, що його взяли. Прийшов із військкомату і каже: «Мамо, мене беруть!». Я запитала, чи добре він подумав, але він був впевнений у своєму виборі. Там він дуже швидко подорослішав і сильно змінився — став дуже стриманим».

​

Бойовий шлях Олександра припав на один із найгарячіших напрямків — Харківщину. Там, де йшли запеклі бої, він продовжував тримати стрій, залишаючись вірним присязі та своїм побратимам.

Вічна пам’ять

​ Олександр Вернигоров назавжди залишиться в пам’яті як той, хто дивився правді в очі — спочатку через об’єктив камери, а потім — через монітор бойового дрона.

Відспівували Сашка у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці. А поховали воїна-Героя на кладовищі Діївка-2. 

Йому навіки 38.