Протягом десяти років режисер Євген Тітаренко документував життя добровольців медичного батальйону «Госпітальєри». Так народився серіал «Generation 2014» - чесна історія про людей, які пройшли війну, але не зрадили своїм цінностям.

У 2014 році вони зробили вибір, який назавжди змінив їхнє життя. Артисти, журналісти, лікарі, айтішники, капелани, лідери думок - люди різних професій і поглядів добровільно вирушили на фронт, щоб рятувати інших у складі медичного батальйону «Госпітальєри».
Минуло понад десять років. Частина з них знову взяла до рук спорядження після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Вони змінилися, подорослішали, пережили втрати, але залишилися вірними головному - своїм переконанням і Україні.

Саме про це розповідає шестисерійний документально-драматичний серіал «Generation 2014» - масштабний проєкт креативної команди.

Це не історія про війну як явище. І не розповідь про бої чи фронтові будні. Насамперед це історія про людей - тих, хто пройшов крізь війну й продовжив жити, працювати, допомагати, волонтерити та боротися за майбутнє нашої країни.

Унікальність проєкту полягає саме в його тривалості. Протягом десятиліття режисер, документаліст і доброволець медичного батальйону «Госпітальєри» Євген Тітаренко спостерігав за життям своїх героїв, фіксуючи не лише події війни, а й те, як змінювалися люди, їхні погляди, мрії, переживання та ставлення до життя.
Кожна із шести серій присвячена окремому герою. Але всі ці історії поєднані постаттю самого режисера, який не лише знімав події, а й працював парамедиком поруч із тими, про кого розповідає.

«Generation 2014» - це також результат багаторічної творчої співпраці Євгена Тітаренка та продюсерки з Дніпра Наталії Хазан. Разом вони створили вже п'ятнадцять проєктів, присвячених російсько-українській війні, серед яких «War for Peace», «Евакуація», «Дніпро — форпост України».
У 2023 році їхній фільм «Східний фронт» був представлений на одному з найпрестижніших кінофестивалів світу - Берлінале, а згодом його показали більш ніж у 50 країнах.

Серіал «Generation 2014» створено на замовлення «Радіо Свобода». Завдяки підтримці Благодійного фонду «МХП-Громаді» проєкт переклали англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами, щоб історії українських добровольців могли почути люди в різних країнах світу.

Сьогодні серіал доступний на YouTube із професійними субтитрами, а його покази та поширення за кордоном продовжують знайомити світ із сучасною історією України.

Про те, як народився цей проєкт, чому документальне кіно може змінювати погляди людей в усьому світі та як кожен з нас може наблизити перемогу - журналістка "Дніпро. Прес" поспілкувалася з продюсеркою Наталією Хазан.

«Це унікальний проєкт, адже одних і тих самих героїв ми спостерігаємо протягом десяти років»

-Наталіє, як виникла ідея створення серіалу «Generation 2014»?

-Унікальність цього проєкту полягає в тому, що Євген Тітаренко документує війну фактично з 2014 року. Саме тоді він почав знімати цих героїв. Частина з них у 2022 році знову пішла на війну, і Женя продовжив фіксувати їхні історії. Тому ми маємо можливість побачити одних і тих самих людей упродовж дуже великого проміжку часу: як вони змінювалися, як змінювалися їхні погляди, настрій, життя. Подібних проєктів у світі не так багато. Досліджувати життя героїв протягом десяти років - це складна й дуже відповідальна робота. Фактично ми бачимо цвіт нації - людей, які у 2014 році добровільно стали на захист країни, а частина з них зробила це і вдруге - після повномасштабного вторгнення.

-Чому саме ці шість героїв стали основою серіалу?

-Це люди, яких Євген добре знав, з якими працював поруч. Він не просто режисер - він доброволець і парамедик. Тобто він проживав цю історію разом із героями. Тому це дуже чесний погляд - не збоку, а зсередини. Кожна серія - це окрема людська історія, а разом вони створюють портрет покоління, яке взяло на себе відповідальність за країну.

-Завдяки чому серіал сьогодні можуть побачити не лише українці?

-Серіал був створений на замовлення «Радіо Свобода». Саме завдяки цьому вдалося завершити роботу над монтажем, кольорокорекцією, звуком і випустити його в ефір. Пізніше ми отримали грант від Благодійного фонду «МХП-Громаді». Завдяки цій підтримці переклали серіал чотирма мовами. Це професійний літературний переклад, тому тепер люди в різних країнах можуть дивитися «Generation 2014» своєю мовою. Сьогодні серіал доступний на YouTube із субтитрами, і ми активно поширюємо його за кордоном, щоб якомога більше людей дізналися правду про Україну.

-Чому цей серіал важливо побачити не лише українцям, а й іноземцям?

-Тому що через історії конкретних людей можна побачити, як змінювалася наша країна. Як змінювалася українська армія. Якою вона була у 2014 році й якою стала сьогодні. Як змінювалася сама війна, масштаби російської агресії, ставлення людей до всього, що відбувається.
Це не лекція з історії. Це людські долі. І саме через них найкраще розумієш усе, що пережила Україна за ці роки.

-Документальне кіно здатне змінювати погляди людей?

-Я в цьому абсолютно переконана. Такі роботи надовго залишаються у пам'яті людей та здатні перевернути їхній світогляд. Ми неодноразово бачили це на власному досвіді. Пам'ятаю показ нашого фільму «Східний фронт» у Мюнхені. Після сеансу одна жінка поділилася, що очікувала побачити дуже важке, шокуюче кіно. Але зізналася, що після перегляду була вражена зовсім іншим - людяністю, силою героїв і тим, що попри війну фільм залишає відчуття світла. Водночас інші глядачі запитували, чи ми навмисно хотіли їх шокувати? На це Євген Тітаренко завжди відповідає дуже просто: ми не знімаємо шок-контент. Його і без того достатньо в інтернеті. Ми лише показуємо те, що бачили на власні очі. Саме тому документальне кіно працює. 

-Як ви вважаєте, наскільки сьогодні важливий інформаційний фронт, інформування усього світу про боротьбу України через мистецтво або будь-яким іншим шляхом?

-Це надзвичайно важливо. Ми займаємося цим із 2014 року і добре бачимо, як якісний український документальний контент впливає на людей за кордоном. Я можу навести конкретний приклад. Наш фільм «Дніпро — форпост України», створений для Першого музею АТО у Дніпрі, побачили дуже багато іноземців. Одного разу до музею спеціально привезли американського сенатора Корі Букера. До цього він майже нічого не знав про російсько-українську війну. Він подивився фільм, поспілкувався з нами. Після цього почав активно говорити про Україну публічно. І вже через два тижні він додав голосів в сенаті до голосів легендарного сенатора Маккейна, щоб Україні надали Javelin - і це вперше, коли їх нам надали. Такі історії показують: документальне кіно здатне змінювати сприйняття, пояснювати те, що неможливо донести сухими цифрами чи новинами.

-На вашу думку, що сьогодні може зробити кожен українець для перемоги?

-Мені дуже часто ставлять це запитання, особливо молодь - під час показів чи лекцій. І я завжди відповідаю однаково: кожен може зробити щось своє. Хтось воює. Хтось рятує життя. Хтось волонтерить. Хтось донатить. А хтось може просто витратити годину свого часу на день, щоб поширити правдиву інформацію про Україну. Якщо знаєте іноземну мову - перекладайте українські матеріали, публікуйте їх в італійських, німецьких, американських чи інших спільнотах. Якщо навіть не знаєте мову - за допомогою перекладача або ШІ. Поширюйте українські новини, якісні документальні фільми, правдивий контент. Це не потребує коштів, але може мати велике значення. Люди на фронті віддають за Україну найдорожче - своє здоров'я і своє життя. Тому кожен із нас теж має зробити свій внесок.

-Яке головне послання ви хотіли б донести до глядачів «Generation 2014»?

-Ми створили продукт, яким справді пишаємося. Він зроблений на високому художньому й технічному рівні. Це чесне документальне кіно, в якому немає постановочних сцен. У кадрі - справжні люди й справжні події. Я дуже хочу, щоб цей серіал побачили якомога більше людей - і в Україні, і за її межами. Бо поки триває війна, ми не маємо права мовчати. Якщо кожен на своєму місці робитиме все, що може - захищатиме країну зі зброєю, лікуватиме, волонтеритиме, донатитиме чи просто доноситиме правду світові - ми обов'язково наблизимо нашу перемогу. І саме заради цього ми продовжуємо працювати.

«Я не планував знімати цих людей десять років. Просто весь цей час був поруч із ними» 

Нам вдалося також особисто поспілкуватися з режисером «Generation 2014» Євгеном Тітаренко - про сенс, концепцію і цінність цієї роботи.

-Євгене, чому героями серіалу стали саме ці шестеро людей?

-Усі вони - мої друзі ще з 2014 року. Спочатку я навіть не думав про серіал. Одного разу подивився фільм одного режисера, який він знімав понад сорок років, і тоді замислився: а що є в мене? Почав переглядати свій архів і зрозумів, що протягом десяти років постійно знімав одних і тих самих людей. Так поступово й народилася ідея цього проєкту.

-Тобто серіал не був запланований ще десять років тому?

-І так, і ні. Звичайно, в мене був величезний архівний матеріал. Але сам по собі він не став би серіалом. Щоб усе склалося в єдину історію, довелося спеціально дознімати нові сцени, працювати вже в межах конкретної концепції. Коли документаліст знімає фільм, у фінальний монтаж може увійти півтори години матеріалу, а сотні годин залишаються в архіві. Там - люди, історії, події, яких уже не повернеш. Хтось із героїв загинув, когось вже немає поруч. Усе це зберігається як документ часу. Саме тому архіви з роками набувають зовсім іншої цінності.

-Що було найскладнішим під час роботи над серіалом?

-Не можу сказати, що була якась одна найбільша складність. Але є особливість документального кіно: коли ти повертаєшся до матеріалу через багато років, ти ніби заново проживаєш усе, що тоді відбувалося. Переглядаєш кадри, які колись сам знімав, і знову проходиш через ті самі емоції. Це дуже незвичне відчуття.

-Герої вже побачили серіал. Якою була їхня реакція?

-Загалом усі сприйняли його добре. Звісно, для них це дуже особисті речі. Уявіть: тебе зняли десять чи навіть дванадцять років тому, а сьогодні ти бачиш себе таким, яким уже майже не пам'ятаєш. Для мене ці моменти залишилися в пам'яті, бо я був за камерою. А для героїв це стало справжнім поверненням у минуле. У цьому є певна ностальгія. Іноді люди самі дивуються, наскільки багато всього вже пережили.

-Після «Generation 2014» може з'явитися продовження?

-Швидше, це буде вже інша історія. У документальному кіно часто буває так: ти щось знімаєш, а справжнє значення цей матеріал набуває лише через роки. Коли дивишся на ті самі кадри з часової дистанції, вони сприймаються вже не як подія, а як історія. І тоді відкриваються зовсім інші сенси. Саме тому документалістика цікава - час змінює погляд на те, що ти колись зафіксував.

-Серіал уже перекладений кількома мовами й доступний для глядачів за кордоном. Яке головне послання ви хотіли донести ним до українців і світу?

-Якби я міг сформулювати головне послання одним реченням, то, мабуть, не знімав би шість серій. Цей серіал саме для того й створений, щоб людина поступово прожила цю історію. Від першої серії до шостої ти щоразу відкриваєш для себе щось нове, починаєш інакше дивитися на героїв, на війну, на людей. Тому я не хочу зводити все до одного гасла чи однієї фрази. Мені здається, відповіді кожен знайде для себе сам після перегляду.

Такі історії потрібні не лише Україні - вони дійсно потрібні всьому світові. «Generation 2014» - це не просто документальна стрічка у кілька серій. Це живе свідчення про людей, які одного дня зробили свідомий вибір стати на захист своєї країни й залишилися вірними йому через роки. За кожним епізодом стоять не актори, а люди, які ризикували життям заради інших. У кадрах цього серіалу міститься потужна сила. І поки світ дивиться такі історії, правда про нашу боротьбу продовжує жити, пробуджувати серця та наближати Перемогу.

Дивіться серіал «Generation 2014» на YouTube.

Юлія Клименко