У дитинстві ця дівчина навряд чи могла уявити, що одного дня вдягне бронежилет, візьме до рук службову зброю та відповідатиме за перевезення величезних обсягів готівки, ставши першою жінкою-інкасатором в Україні.
Проте сьогодні 32-річна Анастасія Носач працює інкасаторкою, руйнуючи стереотип про те, що ця професія - виключно чоловіча.

Анастасія родом із Вільногірська, але кілька років тому переїхала до Дніпра у пошуках нових можливостей. Саме тут вона випадково побачила вакансію, яка повністю змінила її життя. Замість звичної офісної роботи обрала професію, що вимагає фізичної витривалості, відповідальності, стійкості та сміливості.

В ексклюзивному інтерв'ю Анастасія розповіла журналістці «Дніпро.Прес», як стала інкасаторкою, чи було страшно працювати зі зброєю, як чоловіки сприйняли появу жінки в колективі та чому вона впевнена: сучасні жінки здатні опанувати будь-яку професію.

-Анастасіє, чому Ви вирішили стати інкасаторкою? Що спонукало обрати таку незвичну для дівчини професію?

-Насамперед я хотіла довести самій собі, що можу все. Я завжди ставила перед собою непрості цілі й прагнула їх досягати. Мені хотілося перевірити власні можливості та показати, що сила - це не лише про чоловіків.

-Як Ви потрапили в цю професію?

-Побачила вакансію на Work.ua. Спочатку шукали водія-інкасатора. Я дуже люблю керувати автомобілем, тому вирішила спробувати. Але перед тим, як сісти за кермо інкасаторського автомобіля, потрібно пройти повне навчання й опанувати всі обов'язки інкасатора. У нас немає такого, що людина лише водить автомобіль або лише займається інкасацією. Кожен працівник повинен уміти виконувати всі функції. Я спробувала пройти співбесіду - і мене взяли на роботу.

-Скільки років Ви вже працюєте інкасаторкою?

-Загалом майже три роки. 

-Чи проходили спеціальне навчання перед тим, як приступити до роботи?

-Так. Спочатку була теоретична підготовка: ми детально вивчали всі інструкції та правила роботи. Потім проходили практику - навчалися працювати з банкоматами, терміналами та іншим процесам. Наприкінці складали іспит, після якого вже могли приступати до роботи.

-Ви дійсно стали першою жінкою-інкасаторкою в Україні?

-Так, наскільки мені відомо. Коли я прийшла працювати, жінок у цій професії практично не було. Пізніше мені навіть писала жінка, яка працювала інкасаторкою ще за часів Радянського Союзу. Але серед сучасних українських банків це справді було великою рідкістю. Свою кар'єру я починала в одному банку, зараз вже працюю в іншому.

-Як відреагували рідні, коли дізналися про Ваш вибір?

-Усі були здивовані. Тато навіть пожартував: «Чому не пішла працювати в поліцію?» Але загалом родина мене підтримала. Звісно, хвилювалися, просили бути обережною.

-Чи складно працювати в чоловічому колективі?

-На початку було непросто. Колеги трохи скептично поставилися до появи жінки в команді. Мені здається, вони навіть переживали, що доведеться виконувати за мене роботу. Але дуже швидко зрозуміли, що я справляюся сама й не поступаюся іншим працівникам.

-Які якості повинен мати інкасатор?

-Насамперед це відповідальність. Треба чітко розуміти, що ти робиш і за що відповідаєш. Дуже важлива й фізична підготовка, адже робота справді непроста.

-Наскільки вона важка фізично?

-Досить не легка. Особливо влітку, коли цілий день працюєш у бронежилеті. Це зараз мій бронежилет важить приблизно три кілограми, але раніше був майже восьмикілограмовий. Для моєї спини це було справжнє випробування. Я пропрацювала з ним приблизно пів року й зрозуміла, що так довго не витримаю. Погодилася працювати далі за умови, що видадуть легший бронежилет. І це справді дуже допомогло стосовно умов роботи.

-Багато хто вважає професію інкасатора небезпечною. Чи відчували страх під час перших виїздів?

-Ні. Чесно кажучи, я більше переживала, щоб не припуститися помилки в роботі. А страху саме через небезпеку не було. Я знала, що поруч працюють досвідчені колеги, які мають зброю. Зараз службову зброю маю й сама.

-Це велика відповідальність?

-Безумовно. Зброя - це величезна відповідальність. На щастя, застосовувати її мені жодного разу не доводилося, і дуже хочеться, щоб так було й надалі.

-Чи траплялися за час роботи якісь нестандартні або небезпечні ситуації?

-На щастя, нічого надзвичайного не було. Загалом робота проходить за чіткими правилами та інструкціями. Хоча, звісно, професія завжди вимагає максимальної уважності.

-Вам доводиться працювати у прифронтових містах, ближчих до окупованих територій?

-Так, бувають виїзди й у Нікополь, Запоріжжя тощо. Зрозуміло, що там завжди потрібно бути особливо уважними. Зокрема, на трасах і населених пунктах, де на автівки полюють FPV-дрони, де є загроза артилерії і КАБів. Але, дякувати Богу, під час моїх змін все минало спокійно.

-Що Вам найбільше подобається у цій роботі?

-Наш колектив. Це люди, які завжди підтримають, допоможуть, підкажуть. Навіть якщо настрій не найкращий, хлопці завжди знайдуть спосіб його підняти. Ми багато жартуємо, тому працювати комфортно.

-Колеги ставляться до Вас по-особливому?

-Можливо, трохи бережуть. Якщо бачать, що мені важко, завжди допоможуть. Наприклад, із важкими сумками. Але це не означає, що я не можу впоратися сама. Просто в нас дуже дружній колектив.

-Чи правда, що під час прийому на роботу Ви проходили поліграф? Чи не було страху перед цією процедурою?

-Так, правда. Це одна з обов'язкових процедур для прийняття на роботу. Страху як такого не було, швидше хвилювалася. Коли тебе вперше так детально перевіряють, є певні переживання. Але нічого надзвичайного там не було. Я пройшла це гідно.

-Яким критеріям зазвичай повинен відповідати кандидат на цю посаду?

-Обов'язково має бути бездоганна репутація. Перевіряють біографію, чи немає судимостей, кредитну історію, проводять інші перевірки. Для такої роботи це цілком логічно.

-Ви родом із Вільногірська. Як опинилися у Дніпрі?

-Переїхала сюди шукати себе та нові можливості. У Дніпрі живу вже кілька років і саме тут знайшла професію, яка мені справді подобається.

-Кажуть, робота подарувала Вам ще й кохання?

-Так, це правда. Саме тут я зустріла свою другу половинку.

-Працюєте разом?

-Так. Ми разом працюємо в одній команді. Він завжди допомагає мені, підтримує, якщо потрібно - бере на себе найважчі сумки. Можна сказати, що на роботі я почуваюся під надійним захистом.

-Як відновлюєте сили після зміни?

-Люблю активний відпочинок. Їжджу велосипедом, плаваю на сапі по Дніпру, люблю подорожі, відпочинок із наметами. Ще мені подобається кермувати автомобілем, ходити до театру та на концерти. Загалом люблю активне, цікаве життя.

-Ви й спортом займалися?

-Так. Ходила до тренажерної зали, приблизно півтора року займалася боксом. Не професійно, а для себе.

-Як гадаєте, які риси характеру потрібні дівчатам, які хочуть працювати інкасаторками?

-Цілеспрямованість, сміливість, відповідальність і відвага. Не боятися нового.

-А Ви з дитинства були сміливою?

-Ні. Такою я стала вже в дорослому віці. Це характер, який виховується з досвідом.

-Що б Ви відповіли людям, які й досі вважають, що інкасатор - не жіноча професія?

-Зараз світ зовсім інший. Межа між «жіночими» і «чоловічими» професіями майже стерлася. Чоловіки працюють перукарями чи майстрами манікюру, а жінки стають поліцейськими, військовими, рятувальницями та інкасаторками. Ми також сильні й можемо досягати всього, чого захочемо.

-Яку пораду Ви дали б дівчатам, які замислюються над такою професією?

-Головне - не боятися. Якщо є мрія - потрібно йти і пробувати. Немає нічого недосяжного. Людина сама встановлює для себе межі, а якщо їх не боятися переступати, можна дійсно досягти дуже багато.

Сьогодні Анастасія Носач упевнено доводить це власним прикладом. Вона щодня виконує відповідальну роботу, працює пліч-о-пліч із чоловіками та не бачить у цьому нічого незвичайного. Її історія - ще одне підтвердження того, що професію визначають не стать чи громадська думка, а характер, наполегливість і бажання розвиватися.

Іноді достатньо лише одного сміливого рішення, щоб зруйнувати стереотипи, кардинально змінити своє життя і довести - неможливого не існує, якщо є велика мрія.

Юлія Клименко 
Фото з архіву Анастасії Носач